Стрийська Єпархія УГКЦ

Офіційний медіаресурс

«Христове Різдво – це об’явлення таїнства любові мовою простягнутих з довірою рук: Божих до людей, і людських до Бога», – владика Тарас

Проповідь Преосвященного владики Тараса, єпарха Стрийського, виголошена в день свята Різдва Христового, 7 січня 2022 року, під час Архиєрейської Божественної Літургії у катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

Всечесні отці, дорогі в Христі браття і сестри!

Христос рождається! Славімо його!

Сьогодні ми проживаємо ніч, яка нагадує нам ту, коли народився Божий Син. Вона і зараз сьогодні є особливою, не дає спати, будить з дрімоти та оживляє. Та ніч вифлеємська стала світлішою за найяскравіший день, бо на землі поміж людей засіяло «світло світу» – Господь Ісус Христос. Подія Різдва є винятковою, та супроводжується особливими знаменнями.

Зірка, яку мудреці побачили на сході, вела їх до Вифлеєму, і стала зверху, де Марія породила свого Первістка. Божі посланці – ангели, будять пастухів, щоб вони вітали Спасителя світу. Всевишній, як немовля, що лежить у яслах, довірливо простягає свої руки, сподіваючись уваги тих, кого схвилювала незвичайна звістка. Дивовижно. Народжений Ісус – Бог, прагне обіймів звичайної людини. Він сподівається безпеки, чекає проявів ніжності, бажає тепла людської доброти. Всемогутній Бог, попри всю свою велич, ясно дає зрозуміти, що буде щасливим, якщо йому дозволять спочити на руках людини.

Людські руки простягнулися до Бога. Люблячі руки, в першу чергу – руки Діви Марії, які знають таємницю своєї дитини. Потім дбайливі і обережні руки св. Йосифа. Крім того, пастуші руки, мозолисті, втомлені, важкі, але щирі та охочі попри свою убогість ділитися з більш нужденними. Є також руки, які написали багато вчених книг – руки мудреців зі Сходу, які прийшли привітати народженого Царя. Бог чекав на ці руки і з цілковитою довірою віддається їм.

Але за цією дитиною простягнулися і руки ненависні, вбивчі, що стискають мечі і наповнюють Вифлеєм криком матерів і кров’ю вбитих дітей – руки Ірода і його слуг, та їх історичних послідовників. Бог повинен тікати від цих рук. Дивно, але Бог мусить ховатися.

Христове Різдво – це об’явлення таїнства любові мовою простягнутих з довірою рук: Божих до людей, і людських до Бога. Немовля Ісус з ясел простягаючи ручки, наче благає: «Візьміть мене на свої руки! Відкрийте ваші серця і дозвольте мені розпалити в них вічний вогонь любові, непостидної надії та нездоланної віри. Простягніть свої руки і візьміть те, що я вам щедро даю: новий початок, відкуплення, мир та спасіння».

Сьогодні Бог цілковито і безумовно віддається людині. Дитя у Вифлеємі – це найпереконливіше Слово, яким Бог Отець звертається до кожної людини. Слово, зрозуміле в усіх мовах і культурах, і на яке неможливо не відповісти. Тільки від нашої відповіді на це Слово буде залежати не доля Вифлеємського Дитятка, але доля кожного з нас.

За хвилю, і як дві тисячі років тому, у священнодійстві Божественної Літургії, Господь Ісус прийде до нас, той самий, що як Дитятко був даний для нас Небесним Отцем у Вифлеємі. Прийде, як Євхаристійний Хліб, щоб віддатися нам з цілковитою довірою. Можемо його прийняти, але й відмовитися від нього, викинути, байдуже зігнорувати, навіть потоптати. Але попри все, Ісус приходить і чекає на наше відкрите серце і обійми, повні любові. Він чекає ніжності наших простягнутих рук. Він чекає посеред цього світу, коли ми з мужньою вірою приймемо його за свого Бога і Спасителя.

Навіщо нам закриватися перед ним і стискати кулаки. У стиснуті в кулаки руки нічого неможливо прийняти. Розкриймо долоні своїх рук і простягнім їх до Бога. Простягнім руки, якими б вони не були: можливо, малорухливими і втомленими, можливо, молодими і повними ентузіазму або старими, слабкими і тремтячими. Протягаймо наші руки не тільки тоді, коли наше серце переповнене радістю, але і тоді, коли нам сумно. Навчімся сьогодні, в день Божого народження, підносити наші руки до доброго та ласкавого Бога: в радості і в горі, в молодості і старості, і робімо це з довірою, з якою він, як новонароджене Дитя, дається до наших рук. Навчімся простягати і зносити руки до Бога не тільки на Різдво, а й у кожен день нашого життя.

Різдвяної ночі Господь стукає у двері наших домів та наших сердець. Сьогодні Вифлеємом може стати кожен з нас. Для того, хто прийме Христа, Різдвяна ніч нехай відкриє таємниці Божої слави і стане початком нового життя. Бог в Дитятку Ісусі безустанно чекає на нас… Так було, так є, і так буде, аж допоки Господь знову не прийде, але вже в усій своїй величі та славі. Амінь.

Христос Рождається! Славіте Його!

† Тарас Сеньків,
єпарх Стрийський