Стрийська Єпархія УГКЦ

Офіційний медіаресурс

«Воскресіння мов вибух проламує межу між часом і вічністю, та заповідає наше відродження до вічного життя у тілі після смерті», – владика Тарас у Світлий Понеділок

Слово владики Тараса, єпарха Стрийського, виголошене у Світлий Понеділок, 20 квітня 2020 року, в часі Божественної Літургії в катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в місті Стрию.

Звістка про Воскресіння вперше пролунала рано вранці, коли Марія Магдалина разом з іншими жінками прийшли до гробу, щоб помазати мертве тіла Ісуса. Робили це вдосвіта напевно зі страху, щоб їх ніхто не побачив. А ще хвилювалися, бо не знали як відкотити важкий камінь, яким закритий вхід до гробу. Та підійшовши туди побачили, що камінь відкочений а тіла Ісуса немає всередині горбу. Натомість знаходять там одягненого у білу одежу юнака, який заспокоює їх розгубленість: «Не бійтеся! Ви шукаєте Ісуса з Назарету, розп’ятого. Він воскрес, його тут немає. Ось місце, де його поховали».

Такі прості слова, а звіщають таку радикально нову дійсність. Воскресіння не було передбачуваним чи очікуваним фактом, тому в нього важко повірити. Неймовірна звістка про воскресіння застає несподівано та викликає здивування і тривогу, тому потребує певного часу, щоб її збагнути та прийняти. Але у цьому спочиває радикальність Великодня, бо те, що відбувається, є ділом Божим. Осердям радісної новини є: «Він воскрес, його тут немає»! Смерть більше не має над ним влади.

Воскресіння Христа – це не ідея, не вияв солідарності чи втіхи, але унікальна подія в історії усього творіння. У ньому для людства відкривається перспектива, яка переконливо та гарантовано виходить за межі очевидності смерті. Від цієї миті людське життя вже не може зупинитися перед гробом, який був її знаком і притулком.

Воскресіння мов вибух проламує межу між часом і вічністю, та заповідає наше відродження до вічного життя у тілі після смерті. В Особі Воскреслого людська природа осягнула сопричастя на Божественній славі, то ж смерть більше не має сили над тими, хто живе у Христі. Звідси походить наша надія, особливо в моменти втрат, недовіри, кризи, розгубленості, самотності, хвороби. Бог об’являє, що у самопожертвуванні Христа його любов не дозволяє нашому життю закінчитися нічим, але має силу зробити його вічним.

Воскресивши з мертвих Христа, Бог Отець заклав основу нашої віри, котра спонукує нас вийти за межі власних можливостей та сил. Це не лише перемога над потугами зла та грішними пристрастями людини, але маніфестація непорушності влади Творця у нашому житті, яка дає сенс всьому в перспективі вічності.

Віра в такого Бога може нераз бути перевірена досвідом страждань. Іноді Бог може здатися відсутнім або ніби не в змозі запобігти злу. Це тому, що ми занадто зайняті подіями, які бачимо, та речами, котрі нас торкаються, аніж би все оцінити поглядом віри, котрим пізнаємо і невидимі дійсності. Ісус воскрес, щоб проголосити життя сильнішим від смерті, любов сильнішою за ненависть, зло і насильство, та скасувати темні сили, які наповнювали життя людини страхом і трагізмом невідомості. Тому справжнє святкування Воскресіння приносить відчуття дотику до блаженства Раю. Воно є для нас запорукою посідання того, «чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять. Нам же Бог об’явив Духом» (1Кор 2,9). Це справді унікальний і особливий «день, який створив Господь, то ж радіймо і веселімся в нім»

Воскресіння Христа є реальною подією, яка заповідає очікувану дійсність майбутнього, а тому обіймає кожну мить сьогодення. Його сяйво наповнює наше життя у тій мірі, в якій ми відкриваємося на Воскреслого Спасителя. Сила віри у воскресіння робить нас сміливими, радісними, милосердними та жертвенними до інших, аніж би піддатися розчаруванню. «Хто нас відлучить від Христової любові? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?… Але в усьому цьому ми маємо повну перемогу завдяки тому, хто полюбив нас». (Рим 8,35 до 37).

Наповнені Духом Воскреслого апостоли звіщали: «ми свідки всього того, що він чинив у краю Юдейськім та в Єрусалимі; його вони, повісивши на дереві, убили. Того Бог на третій день воскресив і дав йому з’явитись… вибраним Богом свідкам, нам, що з ним їли й пили після того, як він воскрес із мертвих. І він нам повелів проповідувати народові і свідчити, що то він призначений Богом суддя живих і мертвих» (Дії 10: 39-42). У цьому дискурсі ми сприймаємо Воскресіння як покликання бути його свідками у світі. Досвід і радість зроджені Христовим воскресінням, не можуть залишатися прихованими, але мають плодоносити через проголошення Радісної Новини, яка є «сила Божа на спасіння кожному, хто вірує».

Господь дарував нам дуже багато, власне усе, і продовжує огортати своїми щедротами, так що почислити неможливо. Але словами: «Христос Воскрес» ми всі Божі дари підсумовуємо та висловлюємо одночасно та вичерпно. Ця Великодня звістка спонукує кожного з нас, хто пізнав, що «нема ні в кому іншому спасіння», звіщати Христа Спасителя, який на хресті переміг усе зло, а своїм воскресінням раз і навіки кожній людині дарував участь на повноті життя, якому немає кінця. Амінь.