Стрийська Єпархія УГКЦ

Офіційний медіаресурс

Владика Тарас: «Співчуття – це мова Бога»

Проповідь владики Тараса у 20-ту Неділю по Зісланні Святого Духа.

Ісус воскресив померлого єдиного сина вдови. Всі там присутні бачили чудо та були дуже схвильовані. Але в цілому саме чудо не є ядром події, яка по суті є реанімацію юнака, котрий все одно пізніше помер. Найважливішим в оповіданні є об’явлення животворної Божої сили, якою Ісус ствердив своє послання від Бога Отця.

Христос є той, хто має владу над смертю; він є паном життя; і приходить тоді, коли здається що все вже втрачено: в кінці безнадії лунає його вирішальне спасительне слово. Воно не просто оживляє померлого, але звіщає воскресіння до вічного життя всіх, хто своє життя будує на вірі у Воскреслого Спасителя.

Тому те, що зробив Ісус, – не просто епізодичний порятунок з трагічної ситуації вдови та її сина. Син вдови, який був для неї єдиною опорою у житті, є символом занапащеного життя людини, для якої Господь повертає оживляючу надію на майбутнє, яке їй приготоване після смерті. Подія воскресіння юнака з Наїну є моделлю Божого діяння в історії. Чуйною увагою до страждань людини Бог в особі Ісуса звертається до кожної людини і відкриває своє милосердя як причину та запоруку її вічного життя.

Господь, побачивши плачучу матір, зворушився. Він сам зупиняє похоронну процесію і скаже їй: «не плач!» Ці слова були проголошенням співчуття. Вони мовби кажуть: я з тобою, ти не одна, я допоможу тобі… І навіть якщо ситуація безвихідна, таке слово звільняє від відчаю і вчить терпляче чекати, аж до кінця.

Співчуття дозволяє побачити реальність такою, яка вона є. Тоді як мова людини – це часто байдужість, співчуття – це мова Бога, його слово. Уже Мойсею Бог сказав: «Я знаю біль свого народу». Саме Боже співчуття посилає Мойсея рятувати людей.

Наш Бог – це Бог співчуття, а співчуття – це Божа слабкість, але також і його сила. Співчуття бере на себе проблему інших, рухається їхнім життям. Тому це найкраще, що Господь нам дає, бо співчуття спонукало його послати до нас свого Сина. Співчуття – це мова Бога. Бог співчуває нам у наших життєвих трагедіях, і тому не завжди допомагає їх подолати чи вирішити згідно наших уяв, але набагато далекоглядніше та радикальніше, бо бачить усе в цілому з погляду вічності.

Ісус «підійшов до мар, торкнувся їх», і сказав юнакові встати. А коли померлий встав і заговорив, Ісус повернув його матері. Повернути – це сповнити справедливість. Співчуття провадить нас на шлях істинної справедливості, бо проголошує правду, яка долає суть кожної трагедії: правду, що Господь близько.

Вдова є образом Церкви, яка плаче за своїми дітьми, які мертві та загублені через гріх. Христос повертає грішника в лоно скорботної матері-Церкви через Таїнства хрещення та покаяння, щоб вона утверджувала в ньому життя, дане Божою благодаттю.

Писання говорить нам, що смерть є наслідком гріха. Це, безумовно, правда, але найкраще пояснення нам дає сьогоднішнє Євангеліє: воно направду стверджує, що смерть передовсім є зустріччю з Богом – нескінченною любов’ю, яка рятує нас від загибелі та запевнює, що наше життя є незнищимим Божим даром. Господь є вірний своєму слову, тому його любов обіймає людину незбагненним милосердям, яке є абсолютним здійсненням Божої справедливості. Якщо ми дійсно хочемо прийти до Бога, то повинні переглянути свої власні життєві пріоритети у світлі цієї правди. І найкраще було б для нас проживати цю особливість Божественної любові вже в цьому житті. Амінь.