Проповідь Преосвященного владики Тараса, виголошена в неділю про Закхея, 14 лютого 2021 року, в часі Божественної Літургії в катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці у місті Стрию.

Жив у Єрихоні один чоловік на ім’я Закхей, був він головним над митарями і дуже багатим. Одного разу через Єрихон проходив Ісус, знаний пророк з Назарету, і Закхею сильно закортіло його побачити.

Закхей був корумпованим пристосуванцем служив римським окупантам, чим зрадив свій народ. Здирники та хабарники як він, без огляду на уряд, не служили людям чи суспільству, бо їх метою було визискувати інших задля власної користі. Подібні персонажі всюди не мають поваги у людей, ними гидують. Вони ніби ще живуть, та їх існування є заражене зіпсуттям, яким вони отруюють всіх довкола.

Однак Закхея напевно зворушили розповіді про пророка з Назарету і в його душі щось тривожно затрепетало. Попри цілком комфортне життя, запевнене його високим статусом та багатством, звістка про Ісуса роздмухала в його свідомості природньо людині притаманне, але досі незаспокоєне бажання Бога, яке жевріло десь закутках його душі. Можливо це бажання пробудилося у Закхея лиш у формі цікавості, однак дуже сильної. І мотивом зацікавлення особою пророка не була для Закхея нагода випросити у нього для себе помочі у вирішення якихось проблем, але намір збагнути ким Ісус є. І ось, він сам переходитиме через місто, і не знати чи буде ще така нагода заспокоїти свою неспокійну цікавість.

Дух Святий розумний. Він посіяв насіння зацікавлення, і Закхей навіть ризикнув виглядати безглуздо в очах довкілля, коли через малий зріст виліз на смоковницю, лише щоб бачити Ісуса. В людському житті такий ризик, на відміну стількох інших, є цілком оправданий, і навіть коли це тільки крок цікавості до віри, він обов’язково приведе до Бога.

Ісус глянув угору на Закхея… У нас часто трапляється так, що ми дивимось на інших згори. Однак Бог не дивиться на людину згори, навпаки. Ісус Христос, «існуючи в Божій природі… применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги», і «понизив себе, ставши слухняним аж до смерті». Він настільки упокорився, що дивиться «знизу» на нас, що вилазимо на смоковниці, які не дають плодів. Однак Ісус не просто зупиняється щоб «подивитись» на нас. Він бажає взаємності з нами, коли каже Закхею: «сьогодні маю бути у твоєму домі». І навіть коли ми вагаємося, або стурбовані його увагою до нас, він просить: «швидко злізай», щоб ми теж могли гостити його у «домі свого життя», та разом з ним кроками віри вирушити у свою нову життєву дорогу – можливо ту, яка приведе нас з ним на хрест.

Закхей ризикнув і не соромився. Дух Святий діяв у ньому, і через цікавість зародилося бажання. А потім пролунало Боже Слово, яке увійшло в його серце, і разом із цим Словом прийшла радість. Ісус звернувся до Закхея з так неочікуваною для нього теплотою та повагою, що це перевернуло всі його життєві засади. Христос не погордив ним, грішником, вступим у дім митаря. Цей корупціонер раптом закуштував, якою є радість з Бога. Закхей зустрів того, хто своєю добротою наповнив його життя справжнім миром. Його серце пронизало щире каяття, а відповіддю на Божі відвідини стало рішуче і безумовне навернення. Закхей негайно заявляє, що відшкодує тим, кого скривдив, вчетверо – двічі більше вимог закону.

Як тільки особисте навернення досягне власної «кишені», відпадають всі сумніви щодо його щирості. Чи є християни, які каються і навертаються в душі? Безперечно, майже всі. Однак християн, які у покаянні відновлюють порушену справедливість щодо ближніх через власну «кишеню» – небагато.

Євангельська подія з життя митаря Закхея є для нас взірцем правдивого навернення. Власне, відвідини Христом дому Закхея почалися з того, що хтось когось побачив першим. Хто? Закхей Ісуса чи Ісус Закхея? Можливо, Закхей, бо він виліз на смоковницю, щоб побачити Господа. З іншого боку, Ісус, бо він точно знав, де знаходиться Закхей, негайно покликав його на ім’я та сповістив, що відвідає його дім. Та зрештою важливим є те, що погляди їх обох зустрілися, а очікування сповнилися. Закхей навернувся не тому, що гостив Ісуса у своєму домі, а тому, Ісус першим вийшов йому назустріч і відкрив для нього обійми Божественної любові.

Однак ті, хто не відчував потреби покаяння і навернення, як тільки це побачили, «стали нарікати і казали: до чоловіка грішника зайшов на гостину». Вони звинуватили доброго Бога в порушені закону за його милосердя, з яким він приймає грішників, та щедрість, з якою запевняє їм спасіння. Але такою є правда: навернення – це завжди благодать, це завжди «відвідини душі Богом».

Боже Слово здатне творити «все нове». Однак потрібно мати мужність відкритися на його звернення і дозволити йому звільнити наше життя від ганьби та зцілити наше серце від гріха силою об’явленої у Христі правди, що «Син бо чоловічий прийшов шукати й спасти те, що загинуло». Амінь.

† Тарас Сеньків,
єпарх Стрийський