Стрийська Єпархія УГКЦ

Офіційний медіаресурс

Віче-реквієм з вшанування пам’яті жертв Голодомору

23 листопада 2019 року на території меморіального комплексу “Борцям за волю України” у м. Стрий відбулося віче-реквієм і поминальна панахида з вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні за участі представників міської влади, духовенства, громадськості. Поминальну панахиду відправив владика Тарас разом із священниками Стрийської єпархії УГКЦ.
“Щоб зло торжествувало  в світі  досить лише, щоб добрі люди мовчали”, – розпочав свій виступ  Владика Тарас, проводячи паралель між історією і сьогоденням і закликавши не забувати тих страшних трагічних уроків історії.
“Сьогодні ми зібралися тут, – продовжив далі єпископ, – щоб віддати данину пам’яті нашим братам і сестрам, котрі в часи 32-33 року стали жертвами голодомору. Напевно це – один з найбільш трагічних епізодів в історії ХХ століття, коли наш народ приносив такі численні жертви. Вони були й перед тим, й під час другої світової війни, й після війни – виселяли, нищили… Це була безперервна череда насильства, метою якої було  знищити  ідентичність – культурну, релігійну, самобутність українця, як такого. А почалося все  на початку 20-х років, коли наш народ, особливо – в центральній і східній окупованій Радянським Союзом Україні почали позбавляти спершу церков, а потім  –  самого розуміння, хто ми є… Кажуть історики що в кінці 20-х на початку 30-х років на Україні пройшло більше 900 повстань… Ті, що не мовчали – їх треба було знищити. Казав Блаженніший Любомир: «Голодного можна нагодувати, але вільного тільки вбити… Оцю свободу духа, національну ідентичність, свідомість власної гідності намагалися знищити і тоді в 32-му 33-му, і пізніше. На жаль, світ мовчав. Світ користав з того хліба, забраного в голодуючих, купував його, а за його гроші радянська влада побудувала в центральній і східній Україні величезні промислові гіганти, куди зігнала  з усього Радянського Союзу всіх, хто втратив свою ідентичність, хто забув своє коріння, кого пообіцяла наситити – одним словом, рабів. І коли ми сьогодні згадуємо ті трагічні часи й усвідомлюємо, наскільки вони винищили наш народ, то мусимо собі теж пригадати, що причиною того всього була відсутність Бога в людських серцях, відсутність свідомості свого покликання , своєї ідентичності… На жаль, в тих злочинах над своїм народом брали участь не тільки зайди з півночі, окупанти, але й так само спричинилися і свої… Коли згадати ті слова, котрими я почав – що для того, аби зло поширилося і торжествувало в світі, потрібно тільки мовчати добрим людям, то мені здається, що нинішня пам’ять про ті трагічні історичні події кличе, щоби ми збудили в глибині свого серця ту пам’ять для майбутнього, бо коли ми говоримо сьогодні по справедливість, то передусім мусимо пам’ятати, що вона вповні задовольниться і насититься правдою тоді, коли ті всі жертви не будуть даремні. Коли ми усвідомимо, що крім пам’яті про минуле в нас є ще й пам’ять про майбутнє. Тому що сьогодні ми  не можемо  і уявити собі щось подібного, щоб воно повторилося в таких вимірах, як  геноцид, довершений в історії над нашим народом…
Але мені здається, що  ідеологія нищення нашої ідентичності не канула в історію. Вона продовжується в інший спосіб… Відкиньмо на сторону все, що нам говорить мас-медіа і зазирнімо до свого серця – скільки там свідомості ідентичності, національної свідомості, релігійної свідомості, оскільки саме вони є основою для нашого щоденного життя. Адже через те, що дуже часто ми мовчимо, через те, що нам навіть нема справи до такої трагічної події, яку сьогодні ми згадуємо, то дуже швидко на те пусте місце прийдуть інші форми геноциду, котрий вже стукає нам в двері. Так, це мова. Так, це банеризація релігії – маємо повно ворожбитів, різних форм окультизму, котрі так примикають до нашого життя, що починають ним керувати. До нас стукає гендерна ідеологія, котра має такі прояви, що руйнують наші родини, вбивають ненароджених дітей, спрямовують людину на егоїстичне самозадоволення, ізоляцію… Тому-то майбутнє сьогодні волає, щоби ми не мовчали, бо зло торжествуватиме в світі тільки тоді, коли добрі люди будуть мовчати. І певне наше слово, наша вірність  і глибока свідомість, національна, релігійна – будуть тією найкращою свічкою, котру сьогодні ми можемо запалити і поставити перед світом – в пам’ять тих, що відійшли, щоб таке більше ніколи не повторилось”, – завершив Єпарх Стрийський.

Підготувала Галина Пуга-Данильців