11 липня 2021 року Преосвященний владика Тарас, Єпарх Стрийський, очолив Архиєрейську Божественну Літургію в храмі Пресвятої Трійці с. Малий Любінь та звершив чин освячення каплиці бл. свщмч. Омеляна Ковча. Під час Літургії Архиєрей виголосив проповідь, розважаючи над текстом недільного Євангелія від Матея 6,22-33.

Слава Ісусу Христу!

«Шукайте спочатку Царства Божого та Його справедливості, а все інше додасться вам». Час історії люди ділять на різні періоди, щоб визначити сучасність у відношенні до минулого та майбутнього. Христос, говорячи про час, передовсім звертає увагу на вічність, від якої походить час і до якої він спрямований. Він хоче, щоб людина не переоцінювала слово ЗАВТРА. Бо найголовнішим є СЬОГОДНІ – момент, в якому Господь наповнює її щедрими дарами і не лише, щоб запевнити завтра її благополуччя.

Щоб збагнути мудрість Євангелія, потрібно передовсім дати у житті кожній цінності властиве їй місце. Коли Бог буде у людському серці на першому місці, все інше буде упорядковане належним чином. Земні блага самі по собі не є ціллю людської діяльності. Твердження «час – це гроші» радикально суперечить ідентичності християнина. Час – це свідома та відповідальна присутність людини перед Богом, якому вона повністю дозволяє визначати хід її життя, а сама дбає, щоб нічого злого не втерлося поперед Нього до її серця. Тоді Бог сам вдихне в життя людини справжню гармонію і цілісність, мир та силу. Але там, де Бог є усунутий з центру інтересу людини, відбувається порушення балансу цінностей і діяльність людини втрачає свою природну мету.

Тому слова Ісуса не баналізують наш обов’язок старатися про належне забезпечення нашого щоденного життя. Господь хоче, щоб ми відповідально піклувались про наші насушні потреби. Однак, на початку та метою всього є Боже царство. Шукати його – означає дозволити Богу формувати наші погляди та дії, щоб ми добре організували своє життя. Тоді, усі потреби та проблеми, які так сильно нас тривожать, отримають своє відповідне місце і вирішення.

Неможливо теж, щоб на першому місці у порядку цінностей були одночасно два господарі: Бог і мамона – жадоба дочасних статків. Це лише самообман, який може виглядати як успіх, але це не відповідає дійсності.

Гідність людини є незворотно дана відношенням Бога до неї, тому вона не може мати двох джерел ідентичності. Місце для Бога у серці людини є абсолютно безальтернативне і неподільне. Серце є центром її життя і живою святинею, в якій Бог є єдиним скарбом, а з ним людина посідає і усе інше.

Якщо наше життя залежить від Бога, тоді ми – його діти; інакше воно залежить від мамони і тоді – ми раби. Така альтернатива вимагає від нас радикального вибору між тим хто дає життя, і тим, що його руйнує. Людині може бракувати знання про Бога, але той, хто пізнав Бога, не може поставити його на друге місце. Другий бог – це не справжній бог. Тому Ісус застерігає, що гонитва за достатками перетворює їх на «божество», яке зрештою задушить життя. Мамона – це «божество», яке вимагає служби 24 години на добу, 7 днів на тиждень. Культовим осердям цього «божества» є праця, яка обов’язково повинна щось продукувати. Інакше: «Якщо ти не виробляєш, то ти ніщо, і твоє життя нічого не варте». Супутнім культом цього «божества» є «відпочинок», під час якого обов’язково потрібно максимально споживати. Хто не споживає і не прагне насолод життя, той стає чужим у суспільстві.

Така ідеологія є цілковитим антиподом засадам віри в Єдиного Бога, для якого праця людини має цінність з огляду на вічність, навіть якщо не приносить вимірюваних результатів; а її відпочинок – не пошуком нових вражень та задоволень, але є похвалою Творця, навіть якщо цього ніхто не бачить і не цінує.

Бог знає всі наші проблеми та хрести. Він невідступно супроводить нас на життєвих дорогах та своїм поглядом чуває над нами коли наші очі відпочивають. Від Нього не скрити ні лукавство, ні обман. Господь є Творцем усього сущого та джерело незлічимих благ, якими обдаровує нас у своїй незбагненній любові. Довіра до Бога дасть нам необхідні сили, здоров’я, здатність і можливість заробляти на хліб, одяг, на дах над головою. «Гляньте на польові лілеї: не працюють і не прядуть… але й Соломон у всій своїй славі не вдягався так, як одна з них. І коли зілля польове… Бог так одягає, то чи не багато більше вас, маловірні?»

Але людина за всяку ціну хоче бути самодостатньою і незалежною, навіть від Бога. Тому, коли існує криза віри в Бога, над людиною та між людьми владне «жадібність», яка ніколи не знає «досить». Справедливість стає заручницею світових та місцевих можновладців, а люди терплять від беззаконня та вмирають від голоду навіть за сьогоднішнього дивовижного технічного прогресу.

Помилка людини полягає в тому, що коли Бог посилає їй певні страждання та випробування, то вона перестає Йому довіряти. Радше звинувачує Його, що Він про неї забув. А наріканням лише утверджує себе у переконанні, що на Нього не можна покладатися, але потрібно брати свою долю у свої руки. Правда однак у тому, що минуле є позаду, сьогодення лише примарно у наших руках, а майбутнє нам не належить. Воно в руках Божих. І лише в силі Його благодаті можемо прожити сьогодення так, щоб наше майбутнє відповідало Його планам з нами та кожної миті провадило нас до Неба.

Тільки віра у Бога є «запорукою того, чого сподіваємося». Для Бога єдиною ціллю є спасіння нашого життя для вічності. Тому коли майбутнє воскресіння і вічність з Богом є для нас критерієм визначення життєвих пріоритетів, то рішення поставити Бога на перше місце принесе мир і радість в усі сфери нашого життя. Просто потрібно повірити і почати. АМІНЬ.