6 січня 2022 року, в Навечір’я Різдва Христового в с. Грусятичі Стрийського району відбувся похорон померлого ієрея Петра Павлишина, священника Стрийської єпархії, який душпастирював у Росії. Напередодні, в храмі Святого Архистратига Михаїла у Львові, відбувся Чин ієрейського Парастасу за упокій душі новопреставленого, після чого домовину з тілом померлого перевезено до храму Святого Миколая у його родинному селі. За численної присутності духовенства та вірних, заупокійну Божественну Літургію очолив Преосвященний владика Богдан Манишин, єпископ-помічник Стрийської єпархії.

Звертаючись до вірних у часі Літургії владика Богдан сказав: “Сьогодні, у Навечір’я Різдва, коли чекаємо на прихід у світ новонародженого дитятка Ісуса, проводжаємо нашого дорогого співбрата отця Петра. Згадуючи його особу, кожного разу в серці лунають слова Ісуса, який каже «Я шукаю не моєї волі, але волі того, хто послав мене». Живеш, намагаєшся радіти життю, і не думаєш, що того, з ким вчився, спільно молився, добре знався – над тим доведеться запечатувати гріб. До останньої миті не вірилося, що отець переступить поріг надії перенесе нашу зустріч, на яку він так чекав на невизначений термін, аж до неба. І що це місце зустрічі вже тепер змінити не можливо”.

“Як священник, отець Петро для нас став одночасно і втратою, але і здобутком. Бо там, з глибини вічності випрошуватиме для нас ласк для своїх вірних у далекім Сибіру, для своїх рідних і друзів, для цілої нашої єпархії. Він залишається для нас праведником і світлом. Запам’ятається він для нас завжди радісним, усміхненим і лагідним. Тим, який радився, прислухався, давав себе навчити, але приймав своє рішення на молитві. Слухав, але і робив”, – зазначив єпископ.

“«Праведник з віри буде жити», «Бо хоч умре передчасно – знайде спокій…» – читаємо у Святому Письмі. Його душа дійсно знайшла спочинок, а віра завела його аж до Сибіру. Він не казав Богові “ні”, Але хотів іншим прихилити небо. Чув у своєму серці обов’язок піти туди, де повітря своїм відходом освятили праведники, котрі скропили своєю кров’ю ту землю, де було багато розпачу, але і надії. І своїм служінням, своїм лагідним прикладом він міг обдарувати той край – він був єдиним священником на 10000 км. Він ішов туди, бо сіяв Слово Боже. Будував храм з великими стараннями, але і переживаннями”.

“Дружина стояла під його хрестом і продовжує стояти. Місія жінки – підтримувати мужність чоловіка. Пані добродійко, нехай він стане Вашим помічником у подальшому здійсненні Божої волі, бо любов не зникає і не вмирає. Нехай Ваше свідоцтво такого служіння, стояння під хрестом, стане доброю допомогою для інших. Дякуємо отцю Петру за доброту і лагідність і священичу ревність”, – сказав владика Богдан завершуючи проповідь.

По завершенні Літургії відбувся процесійний обхід та чин погребіння біля храму, де був похований блаженної пам’яті о. Петро.