Проповідь Преосвященного владики Тараса, виголошена 6 січня 2022 року, в Навечір’я Різдва, в часі Вечірні з Літургією святого Василія Великого в катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

Слава Ісусу Христу!

Всечесні отці, дорогі брати і сестри! Навечір’я Різдва впроваджує нас у мить, яка нагадує ту єдину в історії Вифлеємську ніч, осяяну світлом Господньої слави. Тоді пастухам, стривоженим від побаченого, з’являється ангел і сповіщає звістку, якої чекали віками: «Сьогодні вам народився Спаситель Христос Господь». Однак даний ангелом знак, за яким вони мають пізнати народженого Бога, звучить невірогідно: «Ви знайдете немовля, сповите і покладене в яслах». Цей знак: просто дитина в яслах у тісноті злиденного вертепу. Ні вогнів, ні блиску, ні ангелів. Лише те, що передрік Ісая: «Хлоп’ятко нам народилася».

Євангельська історія про народження Ісуса починається розповіддю про перепис населення згідно наказу імператора Августа. «Божественний» імператор перераховує своїх підданих щоб утвердитися у своїй могутності та славі. Однак одразу ж після цього веде нас до Вифлеєму, де немає нічого величного – лише убога дитина, сповита в пелюшки, та пастухи навколо неї. Якраз там, у крайню нужду зійшов на землю Небесний Цар. У Різдві Бог не приголомшує нас величчю, але не вагаючись, вступає у злидні. Вибирає простоту за спосіб звернення до нас, щоб, лагідно торкнувшись наших сердець, запевнити наскільки ми для нього цінні.

Дивимося на Дитя в яслах у вертепі, і з німим здивуванням визнаємо неймовірне: в його крихкій тендітності помістився Бог. Вся людська мудрість та переконання мають уступити місце новому досвіду, з якого родиться віра. Щоб впізнати того, хто охоплює увесь Всесвіт, потрібно прийняти його у свої обійми. Той, хто створив сонце, потребує тепла людської доброти. Втілену ніжність Творця потрібно голубити. Нескінченна Любов має крихітне серце, яке тихо б’ється. Вічне Слово по-немовлячому безмовне. Хліб життя треба годувати. Творець всесвіту стає бездомним. Здається, що сьогодні перевернутий увесь порядок створіння: Бог приходить у світ як дитя. Свою незбагненну велич він відкриває нам у смиренній безпорадності.

Чи можемо ми щиро зізнатися, що розуміємо і годимося з таким шляхом Бога до нас? Але такою є правда Різдва: Бог з’являється, та люди його не лише не розуміють, але і протестують. Або розуміють, що такий шлях Бога до людей є єдиним шляхом людей до Бога, і тому протестують? Господь покірно втілюється у крайню нужду, що є ганьбою в очах світу, ідолом якого є самодостатність, слава та успішність. Бог понижується, а світ прагне піднятися на п’єдестал. Найвищий промовляє мовою смирення, а людина прагне возвеличувати своє ім’я. Ісус народився, щоб служити і спасати, але сучасна людина, навіть якщо і признає Богу право на існування, то трактує його через призму своїх окультних вірувань. Бог не шукає сили і могутності, йому милі сердечна лагідність та благородна простота людяності. Бог приходить у світ як незнаний, щоб невизнані світом його пізнали і прийняли за свого Бога. Відтоді погляд сильних цього світу спрямований до неба у пошуку шляху до своєї слави, а погляд убогих та не признаних світом розпізнає у Божій смиренності на землі свою дорогу до небесної слави.

Просімо Ісуса на Різдво навчити нас своєї лагідності. Насамперед, щоб рости вірою у те, що Бог хоче вступити до дрібниць нашого життя, та заново відкривати нам їх ціну. Саме у деталях нашої повсякденності він воліє влаштуватися, щоб стати запевненням великої надії. Якщо у них він з нами, чого нам бракуватиме? Тож не нарікаймо на недостатки, їх цим не зменшиться. Не даймо клопотам, які породжує зависить та жадібність, робити нас нещасними. Захоплення та радісне здивування з Бога, скритого у вифлеємському Дитятку, є вічним посланням Різдва. Коли у центрі не наші уявлення про Ісуса, а він сам, Живий, то все наше життя буде в гармонії.

Ісуса при народженні оточують прості пастухи, які «ночували просто неба і по черзі стерегли свої отари». Бути там їх змусила праця, тому що були бідними і не могли жити як і де хотіли, але пристосовувалися до потреб овець, яких доглядали. Саме біля цих забутих людей на периферії, і народився Ісус. Бог приходить туди, де є потоптана людська гідність, щоб «благовістити сумирним… перев’язати зламаних серцем, полоненим звіщати свободу…» та явити справедливість дану гідністю людини, яка є господарем, а не рабом праці.

Але Ісус хоче вступити не лише до дрібниць нашого життя, але й до нашої нікчемності, туди, де ми є слабкими, обмеженими, незрілими. Якщо відчуваємо, що нас, як у Вифлеємі, оточує темрява ночі, а навколо є лише холодна байдужість, якщо рани, які несемо, кличуть: «Ти нічого не значиш і нічого не вартий, тебе ніхто не любить», то Бог сьогодні каже: «Я люблю тебе таким, який ти є. Твоя нікчемність мене не лякає, твоя невірність мене не хвилює. Я став маленьким для тебе, щоб бути твоїм Богом і братом. Тому не бійся, але об’яви у мені свою велич. Я поруч з тобою, і я дуже прошу тебе: довірся мені і відкрий мені своє серце». Таємниця Різдвяної ночі досі спочиває в тому, що тоді Бог творить для нас, і з нами, свої чудеса. Віримо йому? Амінь.

Слава Ісусу Христу!

† Тарас Сеньків,
єпарх Стрийський