Слово Преосвященного владики Тараса, Єпарха Стрийського, виголошене у Великий четвер 16 квітня 2020 року, під час Вечірні з Літургією св. Василія Великого в катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

«Це робіть на мій спомин». Господь подав нам приклад. Що він зробив, повинні робити і ми. Сьогодні празник установлення двох винятково важливих для життя Церкви, Таїнств – Євхаристії та священства. Походження обох Традиція відносить до Тайної вечері, останньої пасхальної вечері Ісуса з учнями. Цього вечора, згідно з Євангелієм від Івана, Ісус також пообіцяв своїм учням Утішителя, Духа Істини, який впровадить їх в усяку правду і нагадає їм все, чого він навчав і що робив. І тому ми святкуємо день цієї пам‘ятної події у вірі і силі Духа Істини, який допомагає нам все глибше і глибше проникати у таїнство Спасителя та розуміння того, що Він хоче, щоб чинили ми.

Тайна вечеря вказує на годину, задля якої Христос прийшов у цей світ. Ця година припадає на найбільше єврейське свято Пасхи. Свято, яке нагадує та дає євреям можливість знову пережити вирішальну подію історії Ізраїлю: вихід з рабства на землю свободи. Те, що хоче зробити Ісус – це вивести нас з рабства на волю. Він – новий Мойсей, який переводить нас із полону смерті до свобідного життя. Шляхом туди є його хрест.

Іншою аналогією Тайної вечері у події, яку євреї згадують на Пасху, є пасхальне ягня, кров‘ю якого були помазанні одвірки домів тих, хто був покликаний на шлях до свободи. Ця кров одразу вказує на ще одну подібність – кров завіту. Скрижалі Господнього Завіту з його народом були окроплені кров’ю тварин. Це був своєрідний ритуал затвердження, через який завіт набув чинності. На Тайній вечері укладається Новий Завіт – нові стосунки між Богом і людьми – і цей завіт також буде запечатаний кров’ю – кров‘ю Новозавітного Агнця – Христа. Він «бере на себе гріх світу», та довершує прообраз, даний у ритуалі жертви відпущення: коли у ​​день покаяння на тварину символічно вкладали гріхи всього народу, щоб вони щезли геть, були прощені – і могло настати примирення з Богом.

Все, з чим ми зустрічаємося у цей священний страсний тиждень, є багате на символи, в яких об´являємо все більш приховані смисли. На своїй останній Пасхальній вечері Ісус змінює її звичайний порядок у важливих моментах. Над хлібом, який був у час Виходу хлібом для подорожі, він каже: “Це є моє тіло, що за вас ламається“, а над чашею проказує благословення: “Це є кров моя нового завіту, що за вас і за багатьох проливається“. Ця «переміна» не належить до категорії «чудес», але є найдієвішим пророчим знаменням, яке вказує на спасительну дійсність. Нею є торжество Божої Любові над гріхом та смертю: стверджена словами над хлібом і чашею подія хресної жертви Ісуса. Господь так встановив вічну пам‘ятку про свою мученицьку смерть та славне воскресіння.

Те, що має статися незабаром по вечері, не буде якимсь абсурдом чи знищенням. Ісусова смерть має сенс. Подібно як хліб, який їдять, і вино, яке п‘ють, не стає чимось, що просто знищується, але споживанням стають джерелом сили для життя та як спільна трапеза творять спільноту, так буде і з Ісусовою смертю. Його смерть не є невдачею або трагічним кінцем: вона є знаряддям неймовірного Божого Дару, учасниками якого ми стаємо у Таїнстві Євхаристії. Ісус з усім чим є і що має, своїм тілом і кров‘ю цілковито віддається. Дає себе спалити у горнилі смерті, але в той же час проходить через цю смерть як ворота – він стається поживою. Його жертва як хліб та вино насичує і напоює, дає життя і разом з ним нову надію, дає енергію – «силу благодаті», яка будує спільноту вірних на дорозі до вічності. Тих, хто зібрані навколо столу Ісуса та цією поживою об’єднані, потрібно вважати як його Тіло – як «продовження його буття». Вони «прищеплені», як гілочки до виноградної лози, та схожі на зерна пшениці з багатьох колосків, які стали одним хлібом. Вони є кровними родичами, братами і сестрами, тому що через спільну чашу в них циркулює одна кров. Вони є однієї крові з Христом та й між собою взаємно.

Ісус протягом трьох років притчами, словами і вчинками приготовляв слухачів на цей Дар, але багато з них не зрозуміли, а деякі з тих, хто, здавалося, зрозумів, відмовилися від цієї таємниці: «Жорстока ця мова! Хто може її слухати?», і відійшли. На останній вечері присутні лише ті, хто залишився, хто витривало перебував з Христом у його випробуваннях. І якраз тоді Євангеліє від Івана, яке мовчить про встановлення Євхаристії як надто великої таємниці, – подає нам Ісусову молитву за єдність. За єдність всіх, хто вірить у нього, за єдність, яка збереже разом всіх його учнів так, як він є одно зі своїм Отцем. Ця єдність є і даром, і одночасно завданням. Тому сьогодні, в день пам’яті установлення Таїнства Христового Тіла і Крові, маємо особливо просити за справжню єдність всіх, хто вірить у Христа. Щоб його Дух знищив усі ті вікові межі забобонів і ворожості, які перешкоджають нам дійсно відчували себе як одне тіло, так як це відчували апостоли.

Але також пам‘ятаймо, що ми всі люди слабкі – такі, як були вони, коли за кілька годин після останньої вечері, втечею здавалося б зріклися всього, чим були обдаровані. У Великий четвер ми згадуємо не лише останню вечерю, а й Гетсиманію, місце і годину, про які написано: «тоді всі учні покинули його і втекли». Тому цей день, який своїм таїнственним та пророчим змістом пронизує всю історію, має покаянний характер. Маємо молитися про прощення тих учнів Христа, які не змогли виконати його просьбу про єдність – і через те, що повтікали від нього та закрилися один для одного, або зневірилися чи навіть зріклися свого Вчителя…

На останній вечері Ісус дає своїм апостолам участь на своїй Божественній владі встановленням «Таїнства новозавітного священства»: того вечора він вчинив своїх апостолів священиками. Але якими священиками? Сам Ісус не був з коліна Аарона, тож не був священиком у єврейському релігійному розумінні, а мирянином. Послання до євреїв, а потім багатовікова традиція християнського богослов’я, називає Ісуса священиком «навіки за чином Мелхиседека». Новозаконні автори вказують, що ізраїльське священство було лише прообразом того священства, яке здійснилося через «єдиного посередника між Богом і людьми», Ісуса Христа.

Ісус, безумовно, не мав наміру для своїх учнів створити окрему священичу «касту», на подобу храмового священства Ізраїлю. Він не хотів жодних жерців та жертвоприношень, як їх знав світ. Павло у «Посланні до євреїв» проголошує, що всі жертви, що були зроблені до цього часу відповідно до закону Мойсея, а тому все священниче служіння у Храмі, є скасовані та перевершені унікальною Христовою жертвою.

Винятковою рисою, якою Ісус відзначає «священство» у своїй Церкві, є те, що ап. Іван робить центром євангельського оповідання про Тайну вечерю: Ісус стає на коліна та вмиває ноги апостолам – виконує служіння раба. І свій вчинок пояснює словами, які нагадують установлення Євхаристії: «щоб і ви так робили, як оце я вам учинив». Отже: «Це робіть на мій спомин». Може виникнути запитання – чому «миття ніг» теж не стало таїнством? Та тому, що це є бажаний приклад смиренного служіння, який Христос хотів закласти в основи свого «священства». В іншому місці Ісус чітко заявив, яким має бути носій влади у спільноті його вірних – як той, що служить. «Коли хто хоче бути першим, нехай буде з усіх останнім і усім слугою». І ще очевиднішими є інші слова: «Царі народів панують над ними, і ті, що владу над ними мають, доброчинцями звуться. Не так хай буде з вами».

Влада у Церкві повинна бути в явному контрасті до владних тенденцій, які панують у світі: «Не так хай буде у вас!» Церква покликана бути альтернативною спільнотою до світу, який прагне влади та вигоди, що приносять перші місця. Згадаймо суворі застереження Ісуса про схильність фарисеїв і книжників виявляти свою побожність перед людьми, носити особливий одяг, шануватися титулами і високими місцями в прийомах і зборах. Вони накладали на других тягарі суворих обов’язків, самі ж і пальцем своїм рушити не хотіли. А теж слова про наймитів, які, на відміну від справжніх пастирів, тікають зі страху перед небезпеками і занедбують доручене їм стадо. Все це вказує на те, що Ісус хоче сказати під час Тайної вечері і нам, священикам, і усій Церкві сьогодні: про значення та подобу священства, у якому б втілилися усі наміри його Божественного серця.

Сьогодні є «день народження двох Таїнств»: Таїнства священства, змістом якого є служіння; і Таїнства Євхаристії, суть та основа якої спочиває у єдності. Відкриймо їх як ключ до тлумачення значення Таїнства Ісусової хресної жертви; і як виклик для нас, щоб ми також мали відвагу віри стати з Христом хлібом, який би наситив голод світу, та даром, який своєю щедрістю об’єднує людство, «щоб усі були одно».