Проповідь Преосвященного владики Тараса, єпарха Стрийського у день свята Преображення Господнього, 19 серпня 2021 року, виголошена в часі Архиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

Слава Ісусу Христу!

Дорогі брати і сестри! Сьогодні святкуємо особливий празник – Преображення, об’явлення в особі Христа чогось так суттєвого, що радикально змінює його розуміння апостолами. Все що існує у просторі та часі підлягає постійним змінам. Це закон життя. Однак вони не є настільки кардинальними, щоб щось перестало бути тим, чим було раніше, навіть якщо іноді так здається. Преображення Ісуса на горі Тавор не мало з цим нічого спільного. Він раптом перемінився перед очима апостолів, перейшов з одного стану в інший. В Преображеному об’явилася слава його Божества та велич людської природи, яку вона унаслідує у світлі Христового Воскресіння. Ісус жив у світі як звичайна людина, хоч для своїх учнів він був був пророком, Месією. Та на горі Тавор Ісус, залишаючись людиною, об’явився їм як Син Божий. Що більше: остаточно ствердив, що він – Богочоловік.

Преображення Господнє має на меті не так скріпити віру апостолів, коли настане трагедія Страсної п’ятниці – хоч безумовно це теж, але відкриття Божественної таємниці Ісуса. Містагогічний аспект Преображення впроваджує нас у споглядання Бога. Відкриває нам щось, чого ми ніколи не змогли б з’ясувати, якби це не прийшло до нас «само собою». Ця таємниця має свій, внутрішній і неповторний сенс. Є ядром та вузлом, що з’єднує всі таємниці віри, та вершиною, до якої ведуть і Старий, і Новий Завіти. Якщо в якийсь момент Христос постає «центром історії», то це стається якраз під час історичної події Преображення.

У минулому не всі події були «історичними» у стислому значенні, бо не залишили після себе виразного сліду, не збереглися у пам‘яті або не започаткували нічого нового. Подія є історичною, коли відповідає двом вимогам: вона «сталася», і була важливою для свідків, які розповіли про неї. Це означає, що вона є «знаною», а тому все ще є дієвою.

Преображення Ісуса стало однією з головних подій Божого об‘явлення в історії спасіння. Його описують докладно всі три синоптичні євангелисти. Як подію це найкраще відображають не лише слова, а й зображення, ікона. Або ікона та слова одночасно. Ікона, як слово, яке бачимо, а слово, як образ, який ми чуємо.

Ісусове «обличчя засяяло наче сонце, а його шати стали білі наче світло». Світло не оточувало Ісуса ззовні, а виходило зсередини, тому що Ісус світить своїм світлом, а не відображенням. Апостоли не бачать Бога, але радше бачать Христа як Бога. І це одкровення можуть побачити лише ті, що мають віру. Для інших це було б просто незрозумілим явищем, яке вони намагалися б раціонально пояснити, і тим втратити його сенс. Преображення – це таємниця, якою Син частково наближує своїх учнів до взаємності між ним та Небесним Отцем, щоб вони бути свідками та учасниками його слави. Воно стає «спалахом», який вказує на зв’язок між Божою та людською природою в особі Ісуса. Ніби його людська природа відступила, і виявилося, ким він є.

Таємниця божественного світла, яке випромінює постать Христа, сяє прямо з цієї «білизни’». Шати Христа випромінюють сяйво його слів. Згідно Орігена, слова Євангелія є мов би одягом Христа. В них є скрита сила Преображення і сьогодні, щоб їх світло Правди було ясним та зрозумілим для нас, бо божественні таємниці ми не можемо збагнути власними зусиллями. Вони теж необхідні, але передовсім це завжди милість. Тільки благодать Святого Духа виливає на нас дар мудрості та відваги втілювати науку Христа у своє життя. Тому ми повинні смиренно просити про цей дар, який приймаємо у молитві.

Ісус піднявся на гору помолитися, і «коли він молився», його обличчя змінилося. Преображення є невід’ємним від молитви Ісуса. Він не молився, щоб преобразитися, але преобразився, бо молився. Молитвою Ісус заспокоїв свою буттєву потребу розмовляти з Отцем. Молитва – це ключ до розуміння всієї події. Людина є не лише віддзеркаленням того, що бачить, але вона сама стає тим, що бачить. Молитва своєю суттю є стоянням перед Богом лицем до лиця. По мірі зростання нашої участі у цій взаємній близькості, зростає міра нашого преображення з «образу» до «подоби». Недаремно кажуть: «Скажи мені, хто твій приятель, і я скажу, хто ти». Скажіть мені, які програми ви дивитесь по телевізору, і я скажу вам, якими ви будете за деякий час.

На жаль, вплив невідповідних друзів часто більший на нас, ніж наш на них. Зло необхідно діяльно усувати і лікувати, бо у протистоянні з добром воно зазвичай виграє. Тому наївно думати, що добро перемагатиме само по собі. Добро не виграє своєю присутністю, якщо не стверджуватиме себе проти зла. Зі злом, як темрявою, не потрібно боротися, а лише принести світло. Світло однак завжди випромінює вогонь, який горить, а це вимагає зусиль, відваги з вірою взяти на себе хрест.

У природі є закон найменшого опору та закон вільного падіння. Нас також приваблює світ, та пошук шляху де потрібно найменших зусиль. Однак існує також закон життя, який суперечить цьому закону руйнування і розпаду. Насіння, яке потрапляє в землю, гине, щоб дати урожай. Тільки підтримуючи життя, яке залишається у стражданнях, подоланні фізичного та духовного опору, ми можемо брати участь у творчій преображаючій Божій чинності у світі. Не просто боротися зі злом, але перш за все творити та поширювати зародки добра і світла. Преображення на горі Тавор є для нас об‘явленням і викликом. Отчий голос лунає з хмари, як з образу таємничого і неприступного для нас виміру. Він залишає простір для нашої віри, звіщаючи славу Воскресіння та заповідаючи нам шлях до вічного життя.

У сучасному суспільстві Христос часто опиняється на задвірках як культурного життя, так і простору спілкування християн. Стало модно говорити про Бога лише в загальному. Однак Ісус Христос є центром нашої віри. Він є тим, в кому Триєдиний Бог повністю з’явився і діє серед людей. Тому ніхто не прийде до Отця, як лише через Ісуса. Подібно як Мойсей, зійшовши з гори Синай, не знав, що «його обличчя сяє від розмови з Богом», будемо сподіватися, що, занурившись зі свідомістю Божої присутності у молитву цього празника, будуть теж і наші обличчя, хоча ми цього може не помітимо, випромінюючи трохи більше миру і спокою, трохи більше надприродної краси, ніж тоді, коли ми сюди прийшли. Світло Преображеного долаючи час та простір проникає в історію життя кожної людини, тихо та незамітно продовжуючи започатковане на Таворі преображення людської природи. Тому наскільки ми дозволимо цим світлом осяяти своє життя, настільки воно буде більш вірогідним свідченням про Бога для сучасного світу, ніж будь-які наші слова. Амінь.

† Тарас Сеньків,
єпарх Стрийський