Проповідь Преосвященного владики Тараса, Єпарха Стрийськго УГКЦ, виголошена у понеділок Святого Духа 8 червня 2020 року, в часі Божественної Літургії у катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

«І ніхто не може сказати: «Ісус є Господь», як лише під впливом Духа Святого».

Перед вознесінням Спаситель наказав апостолам залишатися разом і очікували дару Святого Духа. Святий Дух зійшов на них, коли вони, разом з Дівою Марією, були зібрані спільно в одному місці. В контексті цього бажання Христа – «щоб всі були одно» – вказує, що єдність Христових учнів у спільноті є необхідною умовою для П’ятидесятниці. Помазання Святим Духом є знаменням початку нової епохи поєднання людства з Богом у Дусі і правді, епохи Христової Церкви, святом об’єднання та мирного співжиття людей.

Подія Зіслання Святого Духа є відповіддю на питання про єдність, яка постійно є проблемою для людства. У Святому Письмі П’ятидесятниця має на задньому плані давню історію про будівництво Вавилонської вежі – історію про імперію, в якій люди привласнили собі стільки влади, що в це самі тяжко вірили. Вони вважали що більше не потребують чекати прихильності далекого Бога. Почувалися досить сильними, щоб будувати власний шлях до неба: відкрити собі туди двері, щоб самим ставати богами та влаштувати райське життя.

І тоді сталося щось дивне. Вони, будуючи спільно, раптом почали  будувати всупереч собі. Тоді коли вони намагалися стати богами, опинилися у небезпеці, що можуть перестати бути навіть людьми, бо втратили те, що було для них найбільше людське – можливість взаєморозуміння.

Багатьом може здаватися, що це є старий, не актуальний для нас міф. Але мусимо визнати, що щось подібне відбувається з людством сьогодні. Ми живемо у ситуації, коли ніби постійно зближаємось, і відстані у світі вже майже не грають ніякої ролі, але в той же час людям стає все важче порозумітися між собою. Світ поділений на «перший», «другий» і «третій», і тоді, коли всі противляться будь-якій дискримінації, через поділ світу, та ж дискримінація стає незамінним інструментом політики. У повітрі бринить тривога та невизначеність і всі декларації про мир знецінюються реальністю воєнних конфліктів.

Одночасно у значній частині суспільства домінує переконання, що завдяки досягненням науки та технологій ми здобули владу над світом аж до його фундаментальних складових. Що маємо право та здатність перебудувати світ і навіть переробляти людей, відповідно до власних стандартів. Тому вважається пережитком щось просити у якогось Бога, коли ми можемо самі влаштувати власний рай, кращий світ цілковитої свободи та необмеженого задоволення.

Але тут виникає відчуття дежавю: хоча є все більше взаємо признаних стандартів життєвих стилів та комунікації, однак ми розуміємо один одного все менше. У суспільстві існує недовіра, у міжлюдські стосунки проникає жорстокість, підозрілість, страх, ми стаємо небезпекою один для одного. Треба лише подивитися на події довкола, щоб відчути це.

Зрозуміти причини такої дійсності ми можемо лише у світлі Божого Об’явлення: там, де віра в Бога зникає, приходить страх з невідомих сил, з майбутнього, природи та всього того, чому людина не може протистояти сама. Це може зробити лише той, хто створив Всесвіт і несе його в руках. Єдність між людьми може настати лише через даного Церкві Духа Воскреслого, який вкладає до нашого нутра слово вічного життя.

Боже слово, яке Дух Господній говорить Церкві, є живе і діяльне та звучить досить просто: «Ісус є Господь». «Господь» – це старозавітне найменування Бога, вживане замість його невимовного Імені. Тому це слово є визнанням божественності людини Ісуса Христа. В ньому увесь зміст віри, яка будує Церкву і без якої Церква не існувала б. Бог у Особі Христа увійшов у світ, тому немає більше невизначеності, чи існує Бог, як він існує, чого він хоче від нас і чи світ та життя взагалі мають сенс і напрям. Це нове слово запрошує всіх у простоті серця вступити у віру спільноти Христових учнів. Воно виводить людей з егоїзму та об’єднує їх, вказує на відчинені двері у майбутнє, на ясно визначений шлях, а отже дає відповідь, на яку всі очікують.

Разом з цим слово: «Ісус є Господь», є мірилом, способом життя, і його неможливо вимовити лише устами: воно вимагає буття цілої людини. Тому воно спонукує нас відмовитися від власної самодостатності і прийняти критерії Духа любові та свободи, який єднає людей у Божій істині. Лише коли ми не житимемо за власними уявленнями, а освоїмо життя у сопричасті з тим, хто полюбив нас аж до смерті, тоді станемо по-справжньому відкриті один до одного.

І тоді зрозуміємо, чому Вавилон – це Вавилон, П’ятидесятниця – це П’ятидесятниця а християнство – це єдина Христова Церква. Там, де люди хочуть стати богами або приватизувати собі право на Бога, вони будуть протистояти один одному. Але там, де вони відкриті на слово Живого Бога, там отримують Духа, який здатний усіх об’єднати. Однак є лише один Господь, який має право на всіх, але нікого цим не позбавляє свободи, бо насправді єднає нас: Ісус, який є і людиною, і Богом. Діяння Святого Духа підпорядковує нас владі Ісуса Христа. Святий Дух – це вогонь, який Христос приніс нам з неба як силу спасіння. Цей Божественний вогонь любові руйнує мури ворожнечі та розчищає простір для нового світу. Слідувати за Христом Ісусом – означає широко відкрити себе істині віри, стати правдиво, душевно і духовно відкритою, вільною і справжньою людиною: образом і подобою Бога Творця та дитиною Бога Отця. Тому християнство не нудна справа, не побожна повінь слів, за допомогою яких можна виторгувати для себе місце під сонцем. Християнство це оживлена вогнем та скріплена силою Св. Духа єдність людей у Містичному Христовому Тілі – Католицькій Церкві, яка полум’ям непохитності у вірі та обіймами животворної любові Воскреслого Ісуса Христа, очищує та творить для вічності з людства новий Божий народ. Амінь