З 17  до 21 квітня 2019 року у храмі свв. Володимира і Ольги  міста Ходорова був виставлений для молитовного почитання частину поясу Пресвятої Богородиці. У ці дні усі бажаючі мали  нагоду доторкнутися до святині, яка протягом багатьох століть приносить допомогу людству.

За час перебування святині, віряни чисельно приходили до величного храму і просили у Господа помочі для парафії  і міста, миру для України, мудрості для влади, єдності для Церкви, і дякували за отримані Божі ласки. Присутність реліквії стала особливою нагодою для молитви парафіяльних спільнот: «Матері в молитві» урочисто зустрічали святиню, підносячи Господу славу та свої материнські прохання, а спільнота «Жива Вервиця» молилась Вервицю до Богородиці.

А студенти Чортківської дяківсько-катехитичної академії проводили Хресну Дорогу з розважаннями про страсті Христові.

Протягом усього тижня не змовкала молитва біля святині, оскільки парох парафії о. Тарас Гриців щодня звершував літургії, молебні та акафісти, віддаючи належну шану Небесній Неньці. Також парох щодня проводив духовні науки про гріх та покаяння і присутність Божого милосердя над нами. Отець спонукав вірян до роздумів над змістом людського життя, до розважань над людськими стражданнями і терпіннями та наводив численні приклади наслідування Христа.

Під час днів духовної віднови біля святині також відправлялись Свята Година, Хресна Дорога, молебень до Богородиці. Реколекційні науки вели о. Тарас Гриців, о. Юрій Мончак, о. Андрій Чмир.

Всі дні двері Божого Храму були відкриті для бажаючих поклонитись Святій реліквії.

Завершенням цього часу духовних віднов стала Свята Літургія у Вербну Неділю, де в проповіді о. Тарас наголосив: “Вербну Неділю ми зустрічаємо в храмі з гілками в руках. Ці гілки верби нагадують нам не тільки про радісну зустріч Господа жителями Єрусалиму, але і про те, що зима не вічна, що прийшла весна, знову все зазеленіло, цвіте і буде приносити плоди. Як часто у багатьох із нас в душі царює зима! Холодно, мертво: не має ні духовних квітів, ні плодів. Але зима замінюється весною: ми знаємо, що немає душі людської, яка не могла б відігрітися, ожити і принести плоди. І ми з нетерпінням чекаємо весняного сонця для нашої душі, коли назустріч Господу ми зможемо принести не тільки зелену гілочку, але й відігріту, ожившу нашу душу. Наше сонце – Господь, квіти нашої оживаючої душі – любов до Господа, до людей, до світу Божого.»

Подала Зоряна Кеньо