Проповідь Преосвященного владики Тараса, виголошена у 4-ту неділю Великого Посту 3 квітня 2022 року, в часі Божественної Літургії в катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці у місті Стрию.

Дорогі в Христі, Слава Ісусу Христу!

Сьогоднішнє Євангельське оповідання про оздоровлення хлопчика мовби є таким принципом розуміння всіх причин і всіх трагедій людства. Особливо, коли ми сьогодні переживаємо в часі війни диявольську напасть зі сторони росії, то воно нам відкриває ясніше розуміння, який є сьогодні для нас спосіб і принцип життя, вкінці якого є перемога.

Тато привів свого сина, якого дух кидає у вогонь і воду. На перший погляд, це виглядає як фізична хвороба, але фізична хвороба – яка б вона не була – завжди веде до смерті людини, тобто хвороба вбиває організм, у якому вона існує. Це самогубство самої хвороби.

Ми коли згадаємо всі випадки і приклади, в яких Євангеліє говорить нам про біснуватих, то біс ніколи людину не губить. Він не старається відібрати життя, хоч веде по лезу ножа, але не губить ту людину, яка є опанована біснуватістю. Христос сьогодні насправді виганяє біса, диявола з того хлопчика. Головне, як каже батько, його спіткало це нещастя ще з самого раннього дитинства. Сам приклад цього жаху, на який дивляться всі, що чекають на Христа (у тому числі апостоли) самі починають боятися. У них виникає непевність: учні пробують вигнати, бо отримують від Христа владу, але нічого не виходить, вони розчаровані, стривожені та мають страх.

Коли приходить Христос і виганяє злого духа, учні питають, чому вони не могли цього зробити. Він каже, що через малу віру. Віру в що? У те, що якби вірили, то могли б це зробити чи віру в те, що все, що вони мають робити, – мають робити силою, яку дає їм Бог. Іншими словами, Бог робить через людські руки чуда. Він є джерело життя, джерело оздоровлення і джерело влади, яка здатна сказати злому духові: «геть». У цьому віра, сила віри. Не у власній силі та переконанні, не у власній автономії та самодостатності, але віра в Бога, котрий моїми руками робить чуда.

Потім Ісус сказав: «Цей дух, цей рід виганяється лише постом і молитвою». Який рід? Рід злих духів чи рід маловір’я? Тому що піст – це інструмент, котрий є надзвичайно багатий різними подобами, але його ціль є зробити людину вільною, вільною від самодостатності, вільною від рабства, речей, ідеологій, слави, влади і багатства. Піст – це інструмент, через котрий ми приносимо порядок у своє життя, кожній речі даємо відповідне місце, але на першому місці має бути Бог. А молитва – це спосіб, яким ми впускаємо Бога у своє життя, звільнене від дочасного наше вільне життя, аби наповнити його Божою силою. Щоб стати знаряддям Божим в боротьбі між добром і злом. І мені тут напрошується паралель того нещасного бідного хлопчика з історією того, хто сьогодні є агресором супроти нашої країни, проти нашого народу. Котрий намагається вчинити геноцид, винищивши нашу історію, сучасність і майбуття. Це історія біснуватості, історія трагедій, історія кровопролиття, історія джерел страху. Який шматок цієї історії ми б не взяли, там буде присутня оця біснуватість.

Знову повернуся до акту посвячення, про який благала сто чотири роки тому Пречиста Діва Марія – посвятити росію її Непорочному Серцю. Але забракло віри. Через брак віри, через страх, через політичну коректність та інші принципи, які сьогодні переносяться в цьому суспільно-політичному погляді. Завжди був брак віри в те, що Бог хоче взяти проблему, ситуацію у свої руки. Що Пречиста Діва Марія тут для того, щоб засвідчити Божу присутність в людських ділах. Щоб оживити владу, силу і велич Божу. Взяли, як апостоли, усе на себе, а в кінці розчарувалися. А тому, сьогодні ми проживаємо отой піст і молитву. Піст, символом якого є зречення ради іншого. Піст, котрий сьогодні скроплений кров’ю наших воїнів, нашого народу, наших невинних людей. Силу молитви нарешті відкриваємо для себе, коли вже не надіємося на себе, але на Бога і даємо свої молитви до Божих рук, щоб він зробив нас інструментом відновлення правди, оздоровлення цього біснуватого, опанованого та того, що йде на самогубство, народу. Не йдеться про реванш, не ідеться про помсту, йдеться про порятунок.

Тому, ми сьогодні свої молитви складаємо в Божі руки, щоб наша віра не змаліла, щоб наша довіра до Бога була нашою силою і силою нашої віри, нашої жертви і нашої молитви. Щоб Бог подолав те зло, ту біснуватість і оздоровив той народ від його пекельної небезпеки. І це буде та перемога, яку маємо просити в Бога. Щоб Біблійна історія в цій історичній ситуації знову повторилася. Щоб Христос навчив нас, а через нас і майбутні покоління, що зло долається лише добром. Амінь!

† Тарас Сеньків,

єпарх Стрийський