Стрийська Єпархія УГКЦ

Офіційний медіаресурс

«Навчання та спогад – це дії Святого Духа, які приносять Євангеліє Ісуса в наші серця», – владика Тарас

Проповідь Преосвященного владики Тараса, в день свята Зіслання Святого Духа 12 червня 2022 року, виголошена в часі Архиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

 

Слава Ісусу Христу!

Сьогодні відзначаємо свято Зіслання Святого Духа на апостолів, яке відбулося на п’ятдесятий день після Великодня. Воно є завершенням Пасхальної Тайни, коли Ісус був прославлений через воскресіння та «одягнений у силу і славу». Воскреслий Ісус, який вознісся на небо і сидить праворуч Отця, виконує обіцянку, яку дав своїм учням: послати їм Утішителя в своє ім’я, – Святого Духа, який навчить їх усього і приведе до повноти істини. Він нагадає їм все життя Ісуса і допоможе проникнути в глибини його таємниці, щоб воно стало джерелом їхнього життя. Саме в силі Святого Духа християнська спільнота визнаватиме Ісуса Христом, Сином Божим і Господом (пор. 1 Кор. 12:3), та свідчитиме про віру у Христа перед усіма людьми рідними їм мовами (пор. Діян 2:8,11).

Останнього дня свята Кучок Ісус проголосив в Єрусалимському храмі: «Коли хто спраглий, нехай прийде до Мене й п’є. Хто вірує в мене, як каже Писання: ріки води живої потечуть з його нутра». А перед страстями Ісус запевнив своїх учнів: «Святий Дух, якого Отець пошле в моє Ім’я, навчить вас усього і нагадає вам, що я вам сказав» (Ів. 14:26).

Тепер його обіцянка остаточно сповняється. Це те, що робить Святий Дух: він навчає і нагадує про все, що сказав Христос. Навчання та спогад – це дії Святого Духа, які приносять Євангеліє Ісуса в наші серця.

Перш за все Святий Дух навчає. Цим він допомагає нам подолати в досвіді віри перешкоду відстані. Насправді, існують сумніви з огляду на часову відстань між Євангелієм та сучасним життям. Ісус жив дві тисячі років тому, в інших часах та ситуації, і тому Євангеліє здається застарілим і недостатнім, щоб говорити з нашими актуальними потребами та проблемами. Що може сказати Євангеліє в епоху глобалізації? Як може бути чинним його слово?

Та Святий Дух є «фахівцем» у подоланні відстаней. Він є тим, хто пов’язує вчення Ісуса з кожною епохою і людиною. Зі Святим Духом слова Христа не є спогадом: його силою вони не перестають бути живими та діяльними! Через Святе Письмо він промовляє до нас і орієнтує у сьогоденні. Святий Дух не боїться плину століть, а навпаки робить віруючих уважними до проблем і подій свого часу. Без Духа, який нагадує нам про Ісуса, віра забувається і ми ризикуємо перетворити її на музейний артефакт. Віра часто стає згадкою без пам’яті: натомість пам’ять є живою, і життя їй дає Святий Дух.

Святий Дух навчанням стереже чистоту віри, оновлює та зберігає її молодою. Він не прив’язаний до швидкоплинних епох чи мод, але несе в сьогодення актуальність воскреслого і живого Ісуса, оживляє нашу пам’ять та повертає Євангеліє в наші серця. Подібно як апостолам, які багато разів чули Ісуса, але мало розуміли. Проте від П’ятидесятниці вони все згадують і розуміють. Наповнені Святим Духом вони сприймають Христові слова і переходять від формального знання, від спогадів, до живих стосунків, до впевнених та радісних взаємин зі Спасителем. Це є Святий Дух, хто рухає нас від «чуток» до особистого пізнання Ісуса, який входить у наші серця та змінює наше життя: думки Ісуса стають нашими думками.

Зісланням Святого Духа починається остання епоха історії людства. Чудо, яке сталося в день П’ятидесятниці, триває і сьогодні, і це пов’язано з місією, яку Ісус довірив своїй Церкві – прощення гріхів усім людям. Так, Святий Дух означає відпущення гріхів, як запоруку будучого воскресіння, і називати Святого Духа -«Невідомий Бог», є неправильно. Бог для нас не є чимось зовсім незнаним, безіменним і темним, абстракцією, у якій ми повинні розчинитися. Бог має обличчя, він є розум, воля, краса, чиста Любов. Він є Істина, об’явлена у житті та Особі Христа. І коли зішестям промовляє Святий Дух, то творить нову дійсність, яка веде нас до пізнання повноти істини у Христі.

Тому актуальною залишається одна тема, яка є центральною у богослов’ї апостола Павла: «Ніхто не може сказати, що Ісус є Господь, як тільки в Св. Дусі» (1 Коринтян 12:3).

Визнання Ісуса Богом та Спасителем є основною істиною і центром не лише богослов’я Павла, а й цілого християнського життя. На перший погляд вислів Павла може здатися дивним: насправді потрібен Дух, щоб вимовити таке «банальне та просте речення»? Хіба невіруючий не може сказати щось подібне? Звісно, може, але не в «дусі Павла». Така людина буде вимовляти тільки слова, звуки, але без Святого Духа вони будуть порожніми, без змісту. Для апостола Павла суттєвими є не «слова», хоча й благородні й глибокі, але ставлення всієї людини. Він пише до Римлян: «Бо коли твоїми устами визватимеш Господа Ісуса, і віруватимеш у твоїм серці, що Бог воскресив його з мертвих, то спасешся» (Рим. 10:9). Тобто, уста й серце: не лише зовнішні слова, а й внутрішнє ставлення віри. Потребуємо обидва.

Тому неможливо сказати «Ісус є Господь» без Святого Духа: ми можемо по-справжньому це визнавати, лише якщо віримо. Вірити ж можемо лише тоді, коли наші очі відкриються і ми бачимо Господа живим, як і учні. А той, хто відкриває наші очі, є Дух Воскреслого. Він вливає в наше серце впевненість, що Ісус є Господь, що він живе і не належить до минулого. Що Ісус подолав пекло і вийшов з гробу переможцем над смертю, а тому є і Владикою над усім, що загрожує людині: над порожнечею, злобою, страхом, насильством, війнами, невиліковними хворобами, економічною небезпекою, екологічною катастрофою… Ісус є сильніший та могутніший від того всього: він може зв’язати всі ці неприборкані чинники, які, здається, визначають наші долі та диктують життєві засади. Перед ним усі ці «влади» безсилі.

Таким є об’єктивний сенс проголошення «Ісус є Господь». Ми не можемо «добути зі себе» сили для такої віри, яку висловлюємо ісповіддю: потребуємо хоча б промінь благодаті Духа, який покаже життя «у правильному світлі», щоб об’явити нам, хто є справжнім Господом, а хто просто фальшиво вдає себе ним, навіть з великим галасом.

Крім того є теж суб’єктивне значення слів «Ісус є Господь». Визнання і віра в те, що Ісус є Господом, не обов’язково означає, що Ісус є моїм Господом. Іноді можу залишити цього Господа за дверима свого життя: і тоді вважатимуся сам собі господарем. По-справжньому визнати «Ісус є мій Господь» означає скинути себе з постаменту першості і поставити на це місце Христа. Відважитися на маленьку «революцію», коли моє життя перестає обертатися навколо «мого я» і починає обертатися навколо Христа — центру всього. «Стара людина» живе для себе, для задоволення і самореалізації, та вирішує все «за своєю думкою». «Нова людина» живе згідно Євангелія для Христа, і знаходить у ньому свою реалізацію. «Стара» має свою недоторканну систему цінностей, а «нова людина» не боїться «зустріти Бога» і, як Авраам, готова віддати навіть те, що їй найдорожче: свої переконання, статус, відносини, речі…

Може бути боляче виявляти в різних областях свого життя, що там багато разів Господом є не Ісус, а ми, або щось інше… Це об’явлення може пригнітити сміливість рухатися далі. Однак ап. Павло проголошує радісне та звільняюче послання: «У Дусі ми можемо визнавати: Ісус є Господь». Святий Дух звільняє нас від кайданів ненажерливого егоїзму і притягує до Христа. Саме Дух змінює стиль і напрям нашого життя – від життя для себе, до життя для Христа. Він перетворює нас у «нову людину» як свідчить: «Ісус є Господь». Це не означає, що ми повинні залишити сім’ю, чи заняття, і втекти зі світу, але що ми будемо жити «згідно Христа»: в сім’ї та на роботі, а не лише для себе і згідно власних переконань. Така «революція» відбуватиметься не нагодою, але витривало, крок за кроком.

І чим більше Христос стає нашим Спасителем, тим більше ми будемо бажати, щоб ним був «щораз більше»: бо будемо знати, який добрий Господь наш і яке «любе його ярмо». Без Святого Духа ми можемо сказати: «Ісус є Господь», і навіть це відкрито визнавати, але ми не зможемо підкорити Христу все своє життя. Тільки Святий Дух може змінити наші зачерствілі егоїзмом серця і дати нам серце з плоті, яке здатне жити для Христа. Святий Дух не є Божим даром, але Богом, який стається даром для нас. Тому творить усе новим, дає нам нового духа, нове серце, нову мову, яка здатна проголосити живу віру в Ісуса мовами всіх народів світу, та об’єднати їх в одну Божу родину Христової Церкви. Амінь. Слава Ісусу Христу!

† Тарас Сеньків,
єпарх Стрийський