Проповідь Преосвященного владики Тараса, виголошена у Велику суботу, 1 травня 2021 року, в часі Вечірні з Літургією святого Василія Великого в катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці у місті Стрию.

На початку, сьомого дня Творець спочив від усіх своїх діл. Сьогодні теж благословенна, Велика субота, коли замовкли уста Єдинородного Сина Божого, який спочив від усіх діл своїх..

На суді синедріону Христа обвинувачували різні лжесвідки, але Він на всі оскарження мовчав. Тоді первосвященик вдався до провокації, яку лиш людина здатна вчинити супроти Бога. Він промовив: «Заклинаю тебе живим Богом, щоб ти сказав нам, чи ти Христос, син Бога Живого». Бог мав доказати їм, що є Богом. Ісус відповів: «Ти мовив». Ствердив: Я є – Сущий. «Тільки ж кажу вам: віднині ви побачите Чоловічого Сина, який сидітиме праворуч Всемогутнього і йтиме на небесних хмарах». Але його свідчення вже наперед була признано богохульством. Так за правду присудили вирок кари смерті. Для Бога. Підсудний Бог цілковито не вписувався в образ бога, якого сповідував синедріон.

Бог був відсуджений на хресну смерть, бо сказав правду, яка була неприйнятна для людини. Тому мусів померти та бути похований у гробі. Він мовби знову замовк. Але питання: «Чи ти Христос, син Божий», продовжувало звучати, бо відповідь Ісуса не скасувала сумнівів, а Його смерть виглядала як остаточна негативна відповідь.

Первосвященик напевно знав, що запитує, і як відповість Ісус. Він спокушував і провокував Христа, щоб його відповіддю запевнити правоту свого твердження. Йому потрібно було замовчати Христа.

І ось, Христос у гробі. Він мовчить. Мовчання Христа є великим випробуванням для віри апостолів. Вони, перестрашені жорстокою смертю Учителя, цілковито розчаровані втратою всіх вимріяних перспектив та розгублені: чи направду, після всього того, що сталося, Христос є син Божий?

Жінки мироносиці теж у великому горю. Тільки вони, на відміну від апостолів, не шукали біля Учителя чогось свого, а лиш зі щирою любов´ю служили Йому та всім, хто був поруч нього. У їх горю з великої втрати страх поступався місцем живій любові. Тому в суботу, заціпенілі зі смутку, мироносиці мовчать разом з Христом, але вже готуються до завтрашнього дня. І навіть якщо цей, завтрашній день, є для них переповнений невідомим, вони готові у нього вступити… бо є ведені любов’ю, яку в їх серцях запалив Ісус. Хоч все, що сталося, однозначно виглядало як кінець, все ж вони в це відмовляються вірити, бо їх любов до Ісуса була над очевидністю смерті.

Ісус міг доказати всім що Він є Христос, Син Бога Всевишнього, лише через смерть. Смерть, як остаточний аргумент любові. Бог є Любов, і коли Він себе дарує навіть у трагедії смерті, то лише тому, щоб запевнити, що Любов сильніша за смерть. Боже мовчання у смерті є випробуванням нашої віри і невірства у Боже Слово перед лицем смерті.

Страсна субота своїм мовчанням мов би віддзеркалюється в історії людства та долі кожної людини. Це мовчання є очікуванням нашої відповіді на питання: «чи Ісус є Христом, Спасителем, Сином Божим?

Ісус на синедріоні відповів первосвященику: «Ти мовив». Ти знаєш Хто я є. І ця відповідь, для синедріону та йому подібним, і для всього людства, була стверджена на світанку третього дня. Воскресіння є відповіддю та останнім доказом, що Ісус є Сущий, є Любов, є вічне Життя.

Але навіть відповідь Воскресінням не стала для багатьох задовільною. За життя Спасителеві не повірили його сучасники, котрі чули його слова і бачили його діла. Також Його воскресіння не стало винятком, а кожна наступна генерація людей фальшує його по своєму. Бо віра в те, що Ісус Христос є Бог, велить зректися себе, своїх представ, переконань, автономії, планів, свого «хочу». Вона не знає жодного «але». Христу, як Абсолютній Правді, всюди належить перше місце. Якщо повірити у Бога, розп’ятого і воскреслого у Христі, то у цьому світі потрібно прийняти за свою Його, радикально відмінну від нашої, модель: і життя і смерті.

То якою є відповідь? Для когось, це відповідь дана синедріоном. Інші – на роздоріжжі, хотіли б признати, що Ісус має правду, і якось з того скористати, але мають страх з можливих втрат тут і зараз. Але не бракує таких, які пізнали його любов та намагаються любити як Він. Тому в силі його любові мають відвагу віри йти вперед, у безвість завтрашнього дня.

Христос двічі відповів на спокусу і провокацію людського невірства: первосвященику – «Ти сказав, я Є» і Воскресінням – кожній людині. Сьогодні є час Божого мовчання, щоб кожен мав можливість дати свою особисту відповідь, словом та життям. Бо останнє слово буде за Богом, коли суд світу над Ісусом завершиться Його судом над світом. Мовчання Бога закінчиться проголошенням вироку останнього, Страшного Суду. В цьому вироку буде загальне воскресіння всіх, щоб всі звелися у своїй іпостасі та стали перед лицем Воскреслого. Тоді кожен отримає призначену йому вічність, відповідно до його відповіді, його віри.

† Тарас Сеньків,
єпарх Стрийський