Проповідь владики Тараса у Світлий понеділок 25 квітня 2022 року, виголошена під час Архиєрейської Божественної Літургії у прокатедральному храмі святого Миколая у Перемишлянах.

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа Амінь!
Христос Воскрес!

Ви напевно часто зауважували, що на празник Воскресіння, на Пасху читається Євангеліє котре майже нічого не говорить про Воскресіння. На перший погляд. Пролог Євангелії від Івана. «На початку було Слово і Слово було в Бога, і слово було Бог».

Така співзвучність тут є, з тими першими словами котрі читаємо коли відкриваємо Святе Письмо Старого Заповіту. «На початку Бог створив небо і землю». На початку, а отже перед тим нічого не було, нічого. Створив небо і землю. А тут, Іван говорить про те, що на тій землі, яка була створена на початку, «Споконвіку воскресло Отче Слово». На цій землі, яка була в часі створена і в часі існує несподівано промовив Бог своє слово, котре несе в собі споконвічність, вічність. І Боже Слово у цьому часовому світі запалило щось, що просто здається до цього світу не належить. Але коли Бог творив цей час і простір світу, то як вершину створіння, Бог створив людину. Створив її на свій образ і подобу, а отже Він цій людині дав щось своє божественне. А цим є покликання до вічності. І коли людина своє покликання до вічності, цей привілей через гріх свій втратила, то творче Боже Слово прийняло на себе людську природу, стало людиною, аби в цьому просторі і часі в тому світі створеному, який має початок, започаткувати щось нове божественне, щоби скасувало оце прокляття гріха і повернуло людині привілей Богом даної вічності, вічного життя.

Тому слова апостола євангелиста Івана сьогодні нам ставлять перед очі таке дуже радісне привітання «Христос Воскрес», яке за своїм змістом є настільки глибоким, що його до кінця існування людського роду ніхто не відкриє. Тому що проголошує велику істину про те, у цьому обмеженому створеному світі Бог засадив зерно вічності і засадив це зерно в серці історії, в природі людини. І попри те, що людина була поранена гріхом, в Христі, через його смерть і Воскресіння людині повернено не тільки право, але знову дано у власність втрачену вічність.

Тому, Воскресіння це не просто перемога життя над смертю, не просто перемога правди над брехнею, не просто перемога неба над пеклом. Воскресіння – це велике повернення людині її власної гідності, повернення її права на вічність, на життя, котре немає кінця, повернення людині її образу і подоби, її благородства. І вітання «Христос Воскрес»  – це власне суть Євангелія, котра має нам відкрити глибоке розуміння, що проживаючи своє життя ми проживаємо не просто як частину чогось принагідного чи вимушеного, але частину вічності, яку Бог повернув людині у Христовому Воскресінні.

Христове Воскресіння це не просто історична згадка події, Христове Воскресіння це майбуття, наше майбуття. Це запевнення нашого воскресіння та вічного життя і лише тоді, коли людина живе оцей шлях свого життя в часі, натхненна правдою про своє власне воскресіння та вічне життя, тільки тоді її життя буде називатися справжнім людським життям, справжнім прийняттям Божого дару. І кожна мить буде прожита на Божу славу. Тільки глибоке проживання Христового Воскресіння, позбавляє людину страху за себе. Через Христове Воскресіння страх перестав бути рушієм прогресу. А якщо ми бачимо досі, що це є все ж таки дійсністю у світі, то тільки тому, що світ у Христове Воскресіння по-справжньому не вірить. Якщо сьогодні є війна, то тільки тому, що агресор в Христове Воскресіння не вірить. Бо якби вірив у Христове Воскресіння не вбивав би, не насилував, не творив би беззаконня, яке чинить. Тільки невіра у Христове Воскресіння, невіра у вічне життя робить з людини тварину, котра все старається загарбати все довкола, все знищити, щоб присвоїти собі найбільше влади, слави, багатства. І що більше – хоче цього, тому що розуміє що її історія має початок і має кінець. Для тих людей, які не вірять у Христове Воскресіння смерть є останнє слово. Але в дійсності, Бог не зробив смерть, але життя останнім словом. І то життя вічне, котре нам є заповіджене у Христовому Воскресінні. Коли ми сьогодні говоримо про Христове Воскресіння – говоримо про те «ось усе творю нове». Про обнову.

І цей празник має бути для нас дійсно миттю обнови, обновлення нашої віри у Боже Творче Провидіння, котрим Він покликав кожного з нас, не якусь абстрактну людину, а кожного з нас перейти через смерть у вічне життя через Воскресіння. Подивитися по-інакшому на страшну дійсність, яку називають смерть і яка так нас страшить, що це не є катастрофа, а найцінніша мить людського життя, коли людина проходить з часу у вічність. Проживає саме у цю мить “новостворення” через Христове Воскресіння до вічного життя. А там, за цим порогом вже часу нема, тому дійсність Воскресіння настає тоді, коли людина оцей дар покликання новостворення, приймає. Приймає як дар і свою подібність до Творця.

Тому, завжди коли святкуємо Великдень, і слухаємо слова Євангелія, котрі говорять про щось зовсім інакше як Воскресіння, але вони власне говорять про ту дійсність просторі життя, яка стається. Бог кожного з нас покликав до життя своїм Словом тому, що це слово в нас стається тілом і зі своєю присутністю, яку ми здійснюємо через віру і через Євхаристію. Ми стаємо спадкоємцями вічного життя тут і зараз через Христове Воскресіння, просто очікуючи, коли воно сповниться для кожного з нас. І тільки тоді коли ми будемо проживати кожну мить життя з глибокою свідомістю, натхненні чинити правду, боронити справедливість, бути чесними, то основний аргумент праведності нашої є наше покликання до вічного життя в Бозі. Коли ми живемо мужньо без страху, за себе, коли вміємо дарувати себе іншим, бо любити означає жити для іншого. Коли там, на фронті стають в обороні нашого права на життя, даруючи власне життя, то тільки тому що вірять у Воскресіння, інтегральну цілісність життя людини, в те, що могила і гріб це не є останнє слово у нашому житті. Це просто зупинка, після якої Бог нагороджує, нагороджує вічністю. Але тільки тих, хто вірить тут і зараз, що вічність не є лише ідеєю, але дійсністю, котра вже сьогодні проголошується як Божий дар для людини.

Тому, я вас сьогодні вітаю з тим великим празником Христового Воскресіння, котре означає, що це є дарована вічність для кожного з нас. І від нині мусимо проживати в особливий спосіб кожну мить нашого життя як покликання до вічності. Робити все, щоб бути гідними цієї вічності, гідними Бога. Лише таким чином ми зростаємо у тому понятті “бути образом і подобою Божою”, або іншими словами бути людяними, бути людьми. Тільки тоді наше життя в Божих очах, і для нас самих буде наповнене миром і радістю. І тільки тоді світ, весь світ, буде добрий і здатний сприйняти той мир, котрий дає не відсутність війни, але Христос, котрий переміг все зло. І тільки тоді наша особиста перемога над світом, над злом, над будь-яким окупантом, буде не просто нашим здобутком, а свідченням нашої віри і прославою Бога, котрий ради того, щоб люди жили вмер, щоб своєю смертю подолати смерть, а своїм Воскресінням дати нам участь у житті, котре не минає ніколи і котре є споконвічне. Амінь. Христос воскрес!