Стрийська Єпархія УГКЦ

Офіційний медіаресурс

«Христос обіцяє втамувати спрагу, щоб людина зростала у здійсненні свого покликання до вічної єдності з Богом», – владика Тарас

Проповідь Преосвященного владики Тараса, виголошена в неділю про самарянку 22 травня 2022 року, під час Божественної Літургії в катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

Христос воскрес!

«Кожен, хто оту воду п’є, знову захоче пити. Той же, хто нап’ється води, якої дам йому я, не матиме спраги повіки»

Без води життя, яке ми знаємо, є неможливе. Спрага є прикрим станом, але рівно ж однією з основних ознак життя, котре борониться проти смерті. Якраз з огляду на це самарянка дивувалася обіцянці Христа. Він однак говорив образною мовою хоч передбачав, що слухачка буде брати його мову дослівно та предметно. Просто до розуміння мови символів, які вказують на божественні дійсності, потрібно поволі дозріти. Напитися, а потім знову мати спрагу є дійсністю земного життя. Весь його ритм є зумовлений цими двома моментами. Але цим життя є теж роздроблене на тисячі миттєвостей, які постійно чергуються. На жаль, вони є часто протилежними, і ми стаємо вмістилищем протиріч. Та попри все нуртує у нас прагнення проживати власну тотожність та всі свої стосунки в цілковитій гармонії миру і спокою. Христос це обіцяє, та не тут на землі, але у вічному житті. Воно не є просто часом, розтягнутим до безкінечності, але навпаки, вічністю, непорушно триваючою у повноті краси, добра та щастя.

«То дай мені, пане, тієї води, щоб не мала я більше вже спраги та й не ходила сюди черпати»

Самарянка висловила своє бажання щиро та наївно. Їй носити воду з криниці Якова до міста було тяжко та далеко. Тому коли б вже не мала спраги, то від скількох турбот звільнилося б її життя. В образному розумінні «не мати спраги» відповідає стану душі, яка є цілковито задоволена, яка досягла всього, чого лише бажала. Є таке можливе? Лиш у мізерній мірі та короткочасно… А навіть, коли таке диво станеться, досягнемо того всього, що прагнули, «те все» є насправді дуже малим та минущим і з часом стане нам байдужим чи навіть шкідливим.

«Неспокійне є моє серце…» пише Августин. Тому що людська душа є безсмертна, живе у ній туга по безконечному. Не може через це зупинитися біля чогось минущого та обмеженого. Христос Спаситель може людині обіцяти, що вгамує її спрагу, але не тільки для того, щоб людина просто заспокоїлася, але щоб зростала у здійсненні свого покликання до вічної єдності з Богом.

«Вода бо, що дам йому я, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне».

Вода є життєтворчий чинник, де її забракне, там виникає пустиня. Життя є тоді повноцінним життям, коли подібне до саду, в якому є джерело води, яка зрошує всі рослини. Вода не має кольору, але в лілії стане білою, у троянді червоною, у фіалці синьою… Всі ці кольори рослини мають у собі, але потребують воду, щоб вони в них проявилися. Це є прикладом Христової милості, благодаті Святого Духа, якого Господь вливає до наших сердець. Там він стається джерелом, яке дає нам силу оживити та здійснити всі таланти, дані нам для життя, і передовсім життя вічного. Якого кольору будуть ті наші «квіти»? Все це визначиться здійсненням нашого особистого покликання. Але всі вони мають місце у Божому саду. І це має нас надихати з відвагою віри і щирості серця просити у Бога те, що дає нам у своєму житті сповнити усі плани його Провидіння. Амінь.

Христос воскрес!

† Тарас Сеньків,
єпарх Стрийський