Стрийська Єпархія УГКЦ

Офіційний медіаресурс

“Хрест – це ключ, яким ми вікриваємо небесні ворота”, – владика Тарас на Воздвиження

Проповідь владики Тараса у день свята Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста, виголошена в часі Архиєрейської Божественної Літургії в катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию 27 вересня 2020 року.

«Сьогоднішнє свято має давню історію. Вперше його святкували 14 вересня 335 року, коли св. Олена знайшла справжній святий хрест, на якому був розп´ятий Христос. Святкування було в храмі, побудованому її сином, римським імператором Костянтином, на місці з видом на Голгофу та гріб Ісуса. Звістка про цю подію дуже швидко поширилася у Церкві, і в сьомому столітті це свято в римському календарі називалося святом Воздвиження Чесного Хреста.

Спаситель був розп’ятий на хресті, на ганебному знарядді смерті, про яке колись Цицерон сказав, що саме слово «хрест» викликає такий жах, що його слід видалити з мови римських громадян. Розп’яття на хресті було призначеною людьми карою за найгірші злочини. І Господь вибрав хрест, з жахіттям розп’яття, щоб висловити якою трагедією для людини є її бунт проти свого Творця.

Ісус розп’ятий на Голгофі є кульмінацією цього бунту: люди вчинили хрест ешафотом для страти того, хто добровільно став спокутою за всі злочини людства. Але в цьому криється таємниця хреста. Христовий хрест приниженн є піднесений як знамення тріумфу нездоланної влади Бога. Піднесений, щоб його побачили всі як знак Спасителя, який взяв на себе увесь гріх світу. І коли Він на хресті віддав свого духа, влада смерті зазнала повного краху. Хрест, створений людьми як знаряддя смерті, стає в Божих руках вівтарем для жертви, якою людству скасовано прокляття вічної смерті.

Хрест, як ешафот і жертовник, вбирає у себе протилежності – смерть і життя, приниження та перемогу. Він є канвою невичерпної Божественної любові на якій виткане наше мінливе існування, знаком і прелюдією до перемоги, яка сяятиме у воскресінні.

Сьогодні хрест нагадує нам трагедію Голгофи. Як тоді, так і в сучасності хрест Христа є оточений безліччю тих, що намагаються його принизити, висміяти, зневажати. До цього галасливого натовпу не рідко приєднуються і християни, не бажаючи пізнати та зрозуміти хреста Ісуса. Легко злитися з такою юрбою, особливо в моменти, коли видно її очевидну перевагу. Але у такі моменти ми повинні стати на бік «хреста».

Розкаяний розбійник звертається до розп´ятого Спасителя у мить його найтяжчих страждань, бо якраз тоді пізнає в Ісусі Господа і Спасителя світу. Тому не просить милості у тих, хто під хрестом, хто міг би витягти цвяхи з його рук і зняти з хреста. Він звертається до того, у кого руки і ноги прибиті до хреста і виглядає цілком безпорадним. І отримує відповідь: «Направду кажу тобі: сьогодні будеш зі мною у раю».

Хрест є для нас джерелом об‘явлення присутності живого Бога тоді, коли злобна юрба проголошує його мертвим, коли здається що все втрачено. Засаджений у землю і ніби вкорінений у людських гріхах, він одночасно, обіймаючи своїми поперечними раменами усі страждання світу, спрямований у вись до неба, до відкритої для нас Христовою жертвою вічності з Богом.

Хрестом Господнім є вписане в історію людства об’явлення Божої любові до людини та правди про її власну велич. Він є доказом того, що Бог не «викупив» нас дешево, але що за наше життя розгорілася нещадна боротьба з гріхом та смертю, коли «Бог видав Свого Єдинородного Сина, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, але мав життя вічне».

Хрест Спасителя є одиноким взором для «хрестів», які нам самим доводиться нести. Передовсім він є знаменням абсолютної свободи. Всупереч розп´яттю, Ісус на хресті залишався цілковито свобідний. «Він сам себе понизив аж до смерті, і то смерті хресної», об´являючи, що досконалою свободою є та, яка здатна зректися себе самої з любові та задля спасіння іншого. Хрест вносить до нашого буття інші стандарти, бо ототожнюється лише з тими випробуваннями чи терпіннями, які ми беремо та приймаємо добровільно, у дусі єдності з хресною жертвою Спасителя.

На Голгофі було три хрести. Той, на якому розп’ятий Христос, був хрестом жертовної любові. Потім був хрест розкаяного розбійника – це хрест каяття. А потім третій, це хрест байдужості. Так чи інакше, ми стоїмо під одним із цих хрестів. Або під хрестом жертовної любові, або під хрестом каяття. Тоді все добре. Але якщо стаємо під хрестом байдужості – «коли мені все одно», це смертельна трагедія.

У кожної людини є свої хрести, навіть у тієї, що не вірить у Бога. Небажання нести хрест, зрікатися його, означає зрадити свою, дану Богом, життєву місію. Цим ніхто ніколи нічого не вирішує, лише на короткий час обманює себе і інших. Хрест – це ключ, яким ми відкриваємо небесні ворота. Той, хто його викинув, або загубив і більше не шукав, не зможе увійти в них. А іншого шляху до Божого царства немає.

Ми поклоняємось воздвиженому хресту Господньому як безпечному провіднику до віри, як кріпості надії та престолу любові. Він – знак милосердя, бездоганний доказ прощення, джерело благодаті та запорука миру. Ми поклоняємось хресту, тому що він зламав нашу гордість, знищив нашу ненависть, є знаряддям спокути за наші гріхи та стер наше покарання. Хрест Христовий – це ворота до неба, ключ до раю, падіння диявола, піднесення людства, втіха в нашій в’язниці, ціна нашої свободи – він переміг тиранів і подолав могутніх. Він скріплює убогих і підносить бідних. Хрест – це кінець темряви, джерело світла, смерть смерті, це корабель життя і царство спасіння. Що б ми не робили для Бога, за що б ми не змагались і чого б не сподівались, це результат нашого ісповідування віри у силу хреста Господнього. Через хрест Ісус Христос усе притягнув до себе. Це царство Отця, могутній скіпетр його Сина і печатка Святого Духа, а для нас остаточне свідчення Пресвятої Трійці». Амінь.