Проповідь Преосвященного владики Тараса, єпарха Стрийського на Різдво Христове, виголошена 25 грудня 2024 року, в часі Архиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

Христос рождається!

Всечесні отці, дорогі у Христі брати і сестри!

«Хто рівний Господу Богу нашому, що возсідає на престолі та споглядає вниз, на небо і на землю?» Це слова 113 псалма, яким Ізраїльський народ прославляє велич Бога та його милосердну близькість до людей. Бог живе на висотах, а водночас, схиляється донизу… Бог є не осягнений, величний та незмірно перевищує нас. На початку людині здається, що між Творцем всесвіту, тим, хто керує всім і є десь дуже далеко, та нами – ціла безкінечність. Однак, згодом настає вражаюче відкриття: «Той, кому немає рівних, котрий возсідає на висотах», саме він і споглядає донизу. Він схиляється та бачить кожного. Таке споглядання Бога вниз – це щось набагато більше, ніж звичайний погляд з висоти. Для Бога дивитися – означає діяти. Коли Бог дивиться і бачить нас, то змінює нас та оточуючий нас світ. Тому слова псалму звучать: «Бог підіймає з пороху злиденного…». Він своїм спогляданням донизу підіймає людину, ласкаво бере її за руку і допомагає здійматися її особистості із прірви до вершин.

«Бог схиляється». У Вифлиємську ніч ці пророчі слова наповнилися зовсім новим значенням. Схиляння Бога стало настільки реальним, що вийшло за усі межі людської уяви. Він «схиляється», приходить як людське Дитя, торкаючись найбільшої убогості у вертепі, що став символом злиднів та людської самотності. Бог дійсно сходить. Він стає дитиною і таким чином приймає умови залежності від інших, притаманні кожному новонародженому людському життю.

Творець, котрий усе тримає у своїх руках, від котрого залежить буття всього сущого, стає малим, потребуючим, як і всі ми, людської любові. Бог присутній у вертепі. У Старому Завіті Єрусалимський храм вважався підніжжям Божих ніг. А тепер вертеп став місцем, де Бог у таємничий спосіб став присутнім серед людей. Колись вірили, що над святинею приховано зноситься стовп Божої слави. Тепер це діється над вертепом. Бог спочив у місці, переповненому злиднями, вступив у світ людей як Дитя, котре не має пристановища: яким незбагненним являється нам стовп його слави! Чи міг Господь іншим чином краще висловити свою турботу та піклування про людей, щоб вони йому повірили? Образ бідної Дитини, що потребує любові, відтворює водночас стовп Божої слави. Адже ніщо не може перевищити любов, яка так схиляється та опускається з висот і стає залежною від інших.

Слава істинного Бога стає видимою, коли очима віри споглядаємо таємницю Вифлеємського вертепу. Різдвяної ночі Господь почав поволі відкривати завісу своєї присутності, спочатку пастушкам котрі «чували», наглядаючи за отарами на пасовиську поблизу Вифлиєму. В цьому «чуванні» є відголос слів Ісуса, якими він невпинно та з дедалі більшою силою аж до подій у Гетсиманському саді, повторює заклик до «чування», до готовності зустріти його, коли він прийде у славі. Тому це слово означає більше, ніж бути бадьорими підчас нічної пори. Потрібне живе усвідомлення Бога, щоб очікування було правдивим і не губилися в оманливій відсутності його близькості у щоденному житті.

Лише чуйне серце здатне повірити і прийняти радісне послання, звернене до нього: «Цієї ночі народився для вас Спаситель!» Пастушки, «огорнуті» сяйвом Божої слави, чують величний хвалоспів Ангелів: «Слава во вишніх Богу і на землі мир людям його вподобання!» До цього моменту Ангели пізнавали Бога у величі Всесвіту, у логіці та гармонії космосу, який бере свій початок в ньому і проголошує його славу. Вони прийняли німий спів славослов’я творіння та перетворили його в музику небес. Але тепер відбулася нова, приголомшлива подія. Бог, про котрого свідчать Небеса, який всюди є та всім управляє, сам увійшов у світ людей, і став одним з тих, хто живе і страждає у вирі історії.

З неймовірної події, ніби нового способу Богоявлення, народився новий спів ангелів: «Слава в вишніх Богу і на землі мир людям його вподобання». Божа слава знаходиться на висотах небес, але ці висоти Бога тепер присутні у вертепі: те що було низьким перетворилося на величне. Його слава на землі – це спасенна людина, оживотворена його смиренням та любов’ю. Навіть більше, Божа слава – це мир. Де Бог – там мир. Бог оселяється там, де люди не хочуть заради власної користі робити із землі рай, застосовуючи задля цього беззаконня та насилля. Бог оселяється в людях з чуйним серцем, у смертних, які прямують шляхом пізнання міри його смирення та любові. Таким людям він дарує свій мир, щоб за їхнім посередництвом Божий мир увійшов у цей світ.

З такими думками ми приступаємо до Дитяти у Вифлеємськім вертепі, до Божого Сина – Слова, який для нас захотів стати людиною. Він приніс у світ вогонь Божої правди, який топить льодовики гріха та оживляє людські серця теплом Божественної благодаті. Він є спасительне Слово Отця, зверне до нас з закликом робити усе, щоб втілена Божа Любов стала єдиним скарбом людей. Лише через навернення сердець та внутрішню переміну, у людині може бути знищена причина та міць усього зла. Лише тоді, коли змінюються люди, змінюється і світ, а щоб змінитись, люди потребують світла, що походить від Бога. Світла, яке в такий неочікуваний спосіб увійшло у історію, щоб освітити наше життя на шляху до неба.

У Вифлеємі Бог прихилився до людства у скритності і тиші. Лише пастухи, які чували, були на мить охоплені сіяючим маєстатом його приходу, і могли почути хвалоспів, який народилася із захоплення та радості ангелів з приводу народження Спасителя людства. Це тихе пришестя Бога у славі триватиме впродовж сторічь до кінця світу. Там де є віра, де його слово є проповідуване і почуте, Бог «схиляється» і приходить щоб наповнити миром серця людей. Спів ангелів стає новим співом людства, щоб з роду в рід прославляти прихід Відкупителя як Дитяти Ісуса, та вірою у нього осягнути спасіння. У Таїнстві Євхаристії Ісус дається нам як запорука життя, котре сягає аж до вічності. Цієї різдвяної пори ми приєднуємося до співу подяки усього створіння, а наші слова є одночасно молитвою: Господи, покажи нам Твою велич, зішли мир на нашу Українську землю, та вчини нас синами і дочками твого вподобання. Пресвята Богородице провадь нас, щоб ми гідно подолали усі перешкоди, прямуючи життєвими дорогами назустріч твоєму Синові, який знову приходить, щоб дарувати нам сопричастя на своїй славі. Амінь.

Христос рождається!