Стрийська Єпархія УГКЦ

Офіційний медіаресурс

«Тиша і невідомість Страсної суботи є необхідним кроком у поглибленні нашої взаємності з Богом», – владика Тарас

Проповідь Преосвященного владики Тараса, Єпарха Стрийського, виголошена під час Вечірні з Літургією св. Василія Великого в катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию, у Страсну суботу 15 квітня 2023 року.

Слава Ісусу Христу! Всечесні отці, дорогі брати і сестри!

Страсна субота. Євангеліє майже нічого не говорить нам про цей таємничий день, який вклинився між розп’яттям і воскресінням, і впродовж якого Бог дозволив усім його творінням жити без відповіді. Це день, сповнений плутанини та тиші.

Ми знаємо, що Ісус помер за нас вчора. Ми віримо, що дива можуть статися завтра. Але що нам робити сьогодні, у цей нескінченний «Шабат», коли небо мовчить? Мов би висить запитання: «Де зараз Бог?». Про Страсну Суботу не так багато говорять, але коли на мить задумаємося, то побачимо, що більшість із нас витрачає на неї більшу частину свого життя. Страсна субота – це нічийна земля між запитаннями та відповідями, молитвами та чудесами, які ще мають статися. І саме тут ми в очікуванні – з дивною сумішшю віри і відчаю – щоразу, коли Бог мовчить, або коли губимо сенс свого життя.

Боже мовчання, це коли ми молимося, а Бог просто не відповідає. Це не те, коли він дає нам відповідь «так», «ні» чи «ще ні». Він просто мовчить. Ми просимо про допомогу, а він ніби нас ігнорує. Ми намагаємося зорієнтуватися у ситуації, але немає ні пояснень, ні одкровень, ні ознак того, що Бог піклується про нас. Напрошується запитувати, чи Бог взагалі існує?

Цей досвід Божого мовчання, або навіть його відсутності, не є рідкістю у житті, особливо тих, кого Бог вибирає найпотрібнішими для себе.

Люди здатні терпіти надзвичайний біль і роки молитов без відповіді, коли вони вірять, що Бог з ними посеред усього цього. Ми можемо не розуміти сенсу страждань, але нас втішитиме віра, що Бог не залишає нас самих у цьому болю.

Коли ж Бог відступає і замовкає, це робить для того, щоб залучити нас до глибших стосунків із ним. А вони можливі тільки тоді, коли ми звільняємося від простого зовнішнього досвіду і суто раціонального розуміння. Тиша і невідомість Страсної суботи є необхідним кроком у поглибленні нашої взаємності з Богом.

Мовчання Бога не випадкове. Це одне з найбільших випробувань, які він посилає своїм дітям, щоб вони могли «скуштувати його святості». Бог не покидає нас, навіть якщо ми не відчуваємо його присутності. Ісус пообіцяв, що завжди перебуватиме з нами, що він усюдисущий. Він був повністю покинутий на хресті, щоб визволити нас від покинутості. Апостол Павло запевняє, що ніщо не може відлучити нас від Божої любові. Святе Письмо не залишає в нас жодних сумнівів у тому, що коли Бог мовчить, він не віддаляється від свого народу, хоч його люди це так відчувають. Він є з нами, і завжди був до цього. Його участь у нашому житті не менша, ніж тоді, коли ми виразно чуємо його голос і проживаємо з цього радість. Лише на мить він ніби вимикає нашу здатність сприймати його присутність, саме для того, щоб зменшити нашу залежність від зовнішніх речей і навчити чогось важливого.

Оглядаючись в минуле можемо сказати, що всі сили зла в історії намагаються зробити все, щоб вона не вийшла за межі полудня Страсної п’ятниці. Тому суттю пасхальної віри є віра в те, що Страсна п’ятниця не була кінцем світу. Історія життя Спасителя йшла далі та обійняла навіть темряву Страсної суботи, прірву між двома світами, щоб вона стала днем на самому краю початку.

Сьогодні ми вже живемо з усвідомленням Великодня, тому можемо переносити наші «страсні суботи» з певною часткою оптимізму, якого учні не знали того дня. Бог може мовчати, але ми знаємо, що він промовить. Багато наших молитов залишаться без відповіді, але ненадовго. Ми можемо помирати, але нашої «страсної суботи» ми маємо усі підстави вірити у недільне воскресіння. І коли ми переживаємо подібні моменти сумнівів і відчаю, можемо бути впевнені, що воскресіння вже на порозі. Переживання Божої відсутності має велику вагу в житті, і ми не повинні намагатися якомога швидше втекти від нього.

Сьогодні ми дивимося на жертву нашого Спасителя з точки зору цього світу. Завтра ми побачимо, як Бог «прочитає» цю подію по своєму. Сьогодні подорож Ісуса, здається, закінчилася катастрофою. Завтра ми побачимо, що Бог відкриває нову можливість, нове майбутнє на руїнах людських надій – для Ісуса, але також для нас і для нашої віри. Навіть для віри, яка інколи мусить пройти через пекло сумнівів.

Разом з Марією Магдалиною та іншими жінками ми можемо озирнутися назад і з вдячністю згадати все, що Ісус уже зробив для нас, навіть якщо ми не знаємо, де він зараз. Але на відміну від них, ми можемо дивитися в майбутнє зі справжньою надією, що день Великодня наближається, та вірити, що найкраще є попереду.

Наша віра – це не набір оптимістичних ілюзій, це подорож, на якій ми всі час від часу наражаємося на пекло сумнівів і пустелю Божого мовчання. Якщо наша віра жива, то вона охоплює всі життєві позиції і вібрації нашого серця, і ніщо людське їй не чуже. Але опорою для неї є правда, що Страсна п’ятниця стала новим початком. Історія йде далі, крізь тишу Страсної суботи до ранку, який нарешті приніс світло: «світло, що світить у темряві, і темрява не поглинула його». Амінь. Слава Ісусу Христу!

† Тарас Сеньків,
єпарх Стрийський