Стрийська Єпархія УГКЦ

Офіційний медіаресурс

ПРО ЗАГАЛЬНИЦІ

Під час нашого церковного року переживаємо часи смутку, посту й покути, але маємо також дні й тижні радости й потіхи, в яких Церква, звільняючи нас від приписаного посту й покути, дозволяє скасувати заборони для духа і тіла. І такі часи, які Церква благословить на вживання м’ясних, а давніше і молочних страв, називаємо ЗАГАЛЬНИЦЕЮ. Церковною мовою загальниця називається: “седмицею всеядною” або “посполитою”, себто це тиждень, в якому всім вірним дозволено їсти м’ясні страви навіть у середу й п’ятницю. Говоримо тут і про середу, бо раніше у цей день був піст.

Час чотирьох передпісних неділь помітний якраз через те, що між неділею Митаря і Фарисея та неділею Блудного Сина випадає загальниця. Таких загальниць маємо кілька в часі церковного року. Тож розкажемо дещо про історію і практику загальниць.

ЯК ТВОРИЛИСЯ ЗАГАЛЬНИЦІ?

Історія загальниць сягає перших віків християнської віри. З давніх-давен у Церкві був звичай, щоб з огляду на особливі причини не постити в окремі дні або й цілі тижні. Ця практика
почалася ще з празничних днів, які припадали на середу або п’ятницю. З часом для більшого вшанування найдавнішого й найбільшого празника, яким є празник Христового Воскресення, почали не постити від Великодня аж до Зіслання Святого Духа, цебто увесь той час, який називаємо П’ятдесятницею. Таких празників, що могли б припасти на середу або п’ятницю, у перших віках було дуже мало. Крім празників Пасхи і Зелених свят, були ще празник Богоявлення і Христового Різдва.

Цей останній празник ще до другої половини IV століття у Східній Церкві святкували в один день з Богоявленням. Про недотримування посту на Богоявлення святий Епіфаній Кипрський († 403) каже: “Також не годиться постити на Богоявлення, коли родився тілом наш Господь, хоча б воно припало в середу або п’ятницю”. Коли ж помалу почали узвичаюватися ще й инші Господські празники, то і в ці дні не зберігали посту, коли вони припадали на середу або п’ятницю. На взір загальниці, що була після Великодня, приходить відтак загальниця і після Христового Різдва аж до Богоявлення. Ця різдвяна загальниця називалася “дванадцятиднев’ям”, а по-грецьки “додекамероном”, бо тривала 12 днів.

Після Ефеського Собору 431 року почали з’являтися Богородичні празники, у такі дні не практиковано посту, навіть коли вони припадали в середу або п’ятницю. Укінці і в деякі
празники великих святих також почали скасовувати піст. До вищеназваних загальниць долучається ще загальниця від неділі Митаря і Фарисея до неділі Блудного Сина. Маючи вже більше загальниць, тепер знову повернено піст на час П’ятдесятниці, а великодню загальницю обмежено до одного тижня, себто від Великодня до Томиної неділі. Це триває і до сьогодні.

Треба звернути увагу на те, що таке обмежування чи поширення посту не відбувалося через приписи чи закони Церкви, а радше входило в життя через місцеві звичаї, які з часом ставали неписаними законами для инших місцевих Церков або й цілої Церкви. Тому нічого дивного, що у Східній Церкві протягом довгих століть не було повної узгоджености, а існувало багато дискусій стосовно цього питання.

ЧОМУ ТВОРИЛИСЯ ЗАГАЛЬНИЦІ?
На творення загальниць впливали різні мотиви чи причини. За головний мотив можна вважати Христові слова, які Він сказав до учнів Йоана, про що святе Євангеліє так каже: “Тоді
приступили до Нього учні Йоана й кажуть: “Чому ми й фарисеї постимо, а Твої учні не постять?”. Ісус відповів їм: “Чи ж личить весільним гостям сумувати, поки молодий з ними?
Надійдуть дні, коли від них заберуть молодого, і тоді будуть постити” (Мт. 9, 14-15).

Смуток і радість тяжко поєднати. Тож у святкуванні празників, що припадали на середу або п’ятницю, йшлося про те, чому надати перевагу — чи постові, чи празничній радості і
оржествам. І перемогла радість торжества, себто піст середи й п’ятниці мусів уступити перед радісним торжеством празничної події. З однодневної загальниці згодом починає розвиватися однотижнева й довша загальниця. Для християн перших віків найрадіснішим празником була Христова Пасха. Тож воскресну радість Великодня хотіли продовжити якнайдовше. Найкращим виявом радости було скасування посту й коліноприклонення аж до Зіслання Святого Духа. Про загальницю П’ятдесятниці
говорить святий Епіфаній Кипрський: “Піст середи й п’ятниці зберігається цілий рік і триває до 9-ої години, — тобто до нашої 3-ої години пополудні. Виняток становлять 50 днів
П’ятдесятниці, коли нема ані коліноприклонення, ані посту”. З подібного мотиву, як великодня, прийшла і 12-денна загальниця від Христового Різдва аж до Богоявлення. Для християн перших століть час після Христового Різдва був наче друга П’ятдесятниця. Святий Теодор Студит (759-826) пояснює причину різдвяної загальниці такими словами: “Щоб ми не виглядали сумні, наче нерозумні юдеї, у Різдві Того, що нас обновив”.
Дещо инші були причини загальниці після неділі Митаря і Фарисея. Ця загальниця має окрему історію. Головна її причина це постійне ворогування греків і вірмен, яких греки вважали за єретиків. Вірмени цього тижня постили у п’ятницю й суботу: у п’ятницю — на спомин посту Ниневитян, а в суботу — в пам’ять святого Сергія Стратилата. Греки у своїй ненависті до вірмен навіть видумали байку, нібито вірмени постять того тижня в суботу в пам’ять пса Арцивурія, якого єпископ Сергій нібито посилав перед собою до кожної місцевости, куди сам мав прийти, і того пса з’їли вовки. Тому, щоб не мати нічого спільного з постом вірмен, греки ввели цього тижня загальницю. Другим мотивом цієї загальниці є те, що свята Церква, приготовляючи вірних до Великого посту, дозволяє вживати м’ясні страви цілий тиждень наче наперекір гордому фарисеєві, що хвалився своїм постом двічі в тиждень. І про цю загальницю говорить святий Теодор Студит: “Подібно і в часі тижня підготовного до покути, — каже він, — у якому читаємо святе Євангеліє про митаря і фарисея, дозволяється на всякого роду страви, як це ми прийняли від наших святих Отців, що були перед нами, щоб у той спосіб знехтувати ту безбожну догму під усяким оглядом нечестивого Петра єпископа вірмен”.

Здається, що найпізніше загальниця прийшла від Зелених свят до неділі Всіх святих. Вона, з одного боку, продовжила радість празника Зіслання Святого Духа, а з другого — приготовляла до посту на честь святих апостолів Петра й Павла.

ЗАГАЛЬНИЦІ В УКРАЇНСЬКІЙ ЦЕРКВІ
У час, коли наші предки прийняли християнську віру з Візантії, загальниці вже майже були усталені, хоч усе ще в той час греки вели спори щодо полегшення посту в деякі празники, що припадали на середу або п’ятницю. Про наші практики стосовно постів і загальниць в XI столітті багато довідуємося з приписів Уставу Білеческого київського митрополита Георгія
(1069-1072). У ньому він нічого не згадує про скасування посту, якщо празники випадають у середу або п’ятницю. Зате він дає приписи щодо часу П’ятдесятниці, 12-дення, тижня після
неділі Митаря й Фарисея і сиропусного тижня. За його уставом піст у середи й п’ятниці під час П’ятдесятниці тільки частково злагіднюється. У ті дні він дозволяє їсти два рази в день
замість одного. Щодо страв, то він дозволяє їсти м’ясо тільки на переполовення і в тижні після Зелених свят (§ 1). У час 12-дення після Христового Різдва він дозволяє їсти м’ясо, але наказує утримуватися від молока і від м’яса в день навечір’я Богоявлення (§ 5), що і сьогодні є в наших звичаях. Під час загальниці після неділі Митаря і Фарисея він дозволяє вживати м’ясо тільки там, де є вірмени, проти яких ця загальниця була установлена (§ 6).

Історик Е. Голубинський зауважує, що відносно П’ятдесятниці наша практика не годилася з приписами митрополита Георгія, бо в нас колись не було посту протягом усієї П’ятдесятниці. А щодо празників, то ми мали звичай не постити в усі Господські й Богородичні празники. Також у нас не було посту на празник святого Йоана Хрестителя, святих апостолів Петра й Павла, святого Йоана Богослова, великомученика Георгія, святого Димитрія і в деякі инші. Про наші звичаї говорить Никонівський літопис 1168 року, розповідаючи про печерського ігумена Полікарпа, якого київський митрополит Костянтин II, який прибув на Русь у 1167 році, усунув з ігуменства за те, що той скасував піст у деякі Господські, Богородичні празники і великих святих, а також від Пасхи до Зелених свят (История Русской Церкви, т. І, період 1-ий, 2-а половина, с. 466-469). З часом у нашій Церкві щодо загальниць усталився звичай, що триває до сьогодні. Замойський Синод з 1720 р., говорячи про пости, нічого не згадує про загальниці. Львівський Синод 1891
року говорить про чотири відомі нам загальниці. Цей Синод нічого не згадує про скасування посту в празники, коли ті припадають на середу або п’ятницю. Римський Єпископський Синод з 1966 року, говорячи про пости, пригадує дотеперішню практику наших загальниць такими словами:

“Як злагіднення постів у нашому обряді були установлені загальниці, в часі яких упродовж цілого тижня, отже, в середи та в п’ятниці дозволено їсти м’ясо, а саме:
1. Від Христового Різдва до навечір’я Богоявлення.
2. Від неділі Митаря й Фарисея до неділі Блудного Сина.
3. Від неділі Пасхи до Томиної неділі.
4. Від Зіслання Святого Духа до неділі Всіх святих.
5. Якщо Господські й Богородичні празники припадають упродовж року на середи і п’ятниці (крім Великого посту, двох Навечерій, Воздвиження Чесного хреста й Усікновення), то згідно зі старовинним українським звичаєм у ці дні дозволено їсти м’ясо… Усі духовні особи, монахи, монахині та миряни є обов’язані в совісті до повздержливости, зглядно посту, а саме: в усі п’ятниці цілого року, за вийнятком загальниць і припадаючих Господських і Богородичних празників — повздержливість від м’яса” (Благовісник, II, кн. 2-4, с. 196 – 197).о. Юліян Катрій, ЧСВВ. «Пізнай свій обряд»