Стрийська Єпархія УГКЦ

Офіційний медіаресурс

«Мудрість життя спочиває у здатності відкритися та прийняти Божу любов», – владика Тарас

Проповідь Преосвященного владики Тараса, виголошена 25 грудня 2022 року, в 28-му неділю по Зісланні Святого Духа, неділю Праотців, під час Архиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Слава Ісусу Христу!

«Бо багато покликаних, але мало вибраних». В цих словах чітка кульмінація нинішньої притчі. Велика гостина – це образ Царства Божого у вічності, спільноти, з якої Бог не хоче нікого виключати, але яку ніхто не може свавільно ігнорувати через свої егоїстичні інтереси. Просто сам Божий задум про ціль життя в принципі, а тому і зміст та мету життя кожної окремої людини, не передбачає альтернативи. А той, хто не приймає сердечного запрошення, але віддає перевагу собі та своїм ідеям і планам, сам виключає себе зі спілкування з Богом. Може людина, яка зосереджена лише на собі, і зможе досягти відчутних успіхів в здійснені своїх намірів, але тоді творить собі з власного «я», або влади чи свого маєтку, ідола, своєрідну альтернативу Богові. Однак всі ідоли від початку сотворення є мертвими. Навіть коли вона і не проти стосунку з Богом, то не в змозі досягти взаємності та любові з ним через свій егоїзм, від якого не хоче відмовлятися. Це її воли, це її поле, її весілля. Вона віддає перевагу собі.

Однак, здається, що ми частіше зустрічаємося з менш радикальними ситуаціями. Більшості тих, хто вірить у Бога чи визнає його існування, у житті зазвичай хронічно бракує часу для нього. Оправдовують це тим, що мусять турбуватися про більш важливі речі. Вони не хочуть признати, що відкидати Боже запрошення, даючи перевагу приватним інтересам, будь-то поле чи будинок, майно, гроші чи людина, завжди є підміною цінностей. Передусім це стосується участі на недільній Богослужбі. Ніколи не може бути правдою, що існує «щось» або «хтось», які важливіші від особистого обов’язку християнина перед Богом. Тоді ці «хтось» чи «щось» займає у серці людини місце, яке належить тільки Богові і неоднозначно свідчить, що людина, принаймні на даний момент, Бога не потребує. Звичайно, існують серйозні причини які оправдовують відсутність, такі як власна хвороба чи хвороба іншого, про якого слід піклуватися, важлива робота або у випадку загрози якимсь дуже важливим цінностям. Але це винятки, які лише стверджують правило. Совість говорить людині, де вона діє в Божому Дусі, а де це її байдужість до обов’язків віри. Малі занедбання швидко стають практикою ігнорування Богом, який є джерелом і дочасного і вічного добра, задля втілення суб’єктивних принципів та моделей приватного способу життя. Йдеться тут про зневагу та погорду Божих інтересів? Звичайно, але така поведінка вже сама по собі рівноцінна самогубству, хоч звичайно оправдовується правом на особисту свободу вибору.

Чи людина може розминутися зі своєю вічною метою, яку Бог підготував для неї? Божа воля завжди орієнтована на спасіння людини. Бог Отець через Христа Спасителя у Святому Дусі зробив і продовжує робити усе, щоб врятувати всіх людей, запрошуючи всіх до єдності з собою. У той же час він так цінує людську свободу, що нікого не примушує. Він не тільки допускає можливість людини грішити, але навіть можливість відкинути його запрошення до життя.

Кожним найменшим відгуком нашої віри, надії та любові, якими зрікаємося себе, щоб віддати перевагу Богові, ми вже приймаємо це запрошення. Кожне спілкування з Господом є приготуванням до нашої зустрічі з ним у момент смерті, коли він запропонує нам остаточно залишити все і піти на його гостину. Нашою щоденною відповіддю є туга, каяття, постанови, слова чи поведінка відповідні до Божої волі та Христової Заповіді любові. Він запрошує нас багато разів щодня в різних ситуаціях повсякденного життя, щоб ми давали йому першість. У нас завжди є шанс. Тільки стараймося скористаємося ним!

В цій притчі Ісус дає нам безцінний урок: мудрість життя спочиває у здатності відкритися та прийняти Божу любов. Усвідомити та повірити, що ми є безцінними для Бога і він прагне нашої довіри. Ніхто не є настільки злим, щоб Боже запрошення його не стосувалося. Бог прийшов заради грішних. Бог запрошує всіх. Особисто. Його запрошення є нам дано в особі Слова, яке стало Христом Богочоловіком. Це втілене до нашого єства Слово є закликом до взаємності. Воно лише потребує нашої згоди, щоб зціляти та своєю благодаттю перемінювати наше життя на голос, яким його запрошення дісталося б до кожної людини у світі.

Природа християнства – це запрошення на бенкет. Церква є не просто для добрих: запрошення до життя в церкві стосується всіх. Господня гостина приготована цілковито для усіх, без винятку. Ми не повинні задовольнитися лише тим, що записані у списку запрошених, тому що тоді можна залишитися без нічого. Сьогодні Христос цією притчею «виписує» нам християнське посвідчення особи. Сутність християнського буття – це запрошення. Ми стаємо християнами лише за запрошенням. Це «безкоштовне запрошення» до участі небесному бенкеті спасенних, «походить від Бога». Право на вступ до цієї гостини неможливо собі купити. Запрошеними є всі, але не всі захочуть увійти: вибраними є лише ті, хто прийняв запрошення і прийшов. Якщо ми не усвідомлюємо, або не маємо впевненості в тому, що є запрошеними, то ми не зрозуміли, що означає бути християнином. Воля Творця не передбачає альтернативи для свого плану з людиною. Але людина, на жаль, не перестає шукати альтернативи Богові, а коли їй здається, що досягла очікуваного, то буває вже запізно щось їй змінити. Тому так важливо завчасно зрозуміти, що людина – не Творець, а лише смертельне створіння, яке отримало своє існування від Бога, тому є «багато покликаних», та жити може лише у єдності з Богом, тому «мало вибраних». Амінь.

Слава Ісусу Христу!

† Тарас Сеньків,
єпарх Стрийський