Проповідь Преосвященного владики Тараса Сеньківа, Єпарха Стрийського, 29 березня 2026, у 5-ту неділю Великого посту, в Патріаршому соборі Воскресіння Христового в Києві в часі урочистої Архиєрейської Божественної Літургії з нагоди 15-річчя патріаршого служіння Отця і Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава.

Блаженніший Патріарше Святославе, Преосвященіший Архиєпископе Вісвальдасе, Апостольський нунцію, Преосвященіші Архиєпископи, Митрополити, Боголюбиві єпископи, дорогі співбраття у священстві та монашестві, Преподобні сестри, високодостойні очільники і представники владних структур та дипломатичного корпусу, шановні пані та панове, улюблені у Христі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Як в дитинстві, так і в дорослому віці ми любимо казки. У світі казок оживляються мрії людей, і серед них скривається одна: щоб сповнялися всі загадані нами бажання. Щось подібного хотіли і сини Заведея, Яків та Іван, коли просили Ісуса: «Учителю, хочемо, щоб Ти нам зробив те, чого попросимо». Особиста близькість до Ісуса виглядала їм доброю нагодою для здійснення власних мрій. Тоді вони насправді не знали про що просять, та не розуміли, якою за це буде ціна, на котру вони, не роздумуючи, були готові погодитися.

Перед тим Ісус говорив з учнями про свої страждання, смерть та воскресіння. Це наперед вже було частиною відповіді на їх прохання. Однак в учнів були інші плани. Вони воліли б зупинитися і залишитися на півдорозі, бо там їм було цілком зручно. Їх цікавило хто з них є важливіший, дискутували про різні можливості розвитку місії їх Вчителя, та про свою роль і місце біля Нього. Зрештою Яків та Іван перебрають ініціативу, та просять Ісуса, щоб вони могли сидіти у Його славі один по правиці а другий по лівиці.

Відповідь Ісуса однак міняє саму суть їх прохання. Він запитує: «Чи можете ви пити чашу, яку Я п’ю, і христитися хрищенням, яким Я хрищуся?» Хто хоче бути з Христом, може увійти у Його славу тоді, коли питиме з Його чаші, та буде хреститься Його хрещенням. Таким є шлях істинного учнівства, яке веде до розуміння взаємозв’язку між вірою, терпінням та вічним життям.

 Прохання осягнути Боже царство та бути з Христом у Його славі, повинно бути першочерговим для кожного християнина. Але здійснити це так, як то уявляли сини Зеведея, неможливо: до Божого царства не потрапляють за протекцією. Місце біля Ісуса у Його небесній славі можна отримати лише як свобідний дар Бога Отця.

Прохання апостолів було «спокусою», яка своєю природою подібна спокусам Ісуса в пустелі, коли диявол пропонував Йому альтернативний спосіб самореалізації. Вчини все швидко, зроби кілька чудес, які будуть очевидними, і тоді всі повірить у Тебе. Такій же спокусі піддався Петро, коли протестував проти самої можливості страждань Спасителя. Він не міг змиритися з тим, що було всупереч його планам. Для церкви, особливо коли вона, задля своєї толерантності, отримує преференції в суспільно-політичному середовищі, випробуванням на істинність та вірність Христу стає спокуса «християнства без хреста».

Відкуплення людства немислиме без жертви Спасителя на хресті. Тому мучеництво є найвеличнішим скарбом Церкви в її подорожі до вічної мети, а дорога, якою вона прямує впродовж усієї історії спасіння, не може бути іншою, як тільки хресною. Коли ж церковна спільнота, навіть діяльна та богомільна, уникає «випробування хрестом», і задля ситуативного компромісу засмічує Христове вчення постулатами національних чи політичних ідеологій, то її проповідь Ісуса втрачає свою вірогідність. Того Ісуса, який говорить про Божий тріумф, всупереч невдачам, людській ганьбі та згіршенню хреста. Бо «Син чоловічий не прийшов на те, щоб Йому служили, лише щоб служити та віддати своє життя як викуп за багатьох».

Добрий Бог не перестає огортати нас своєю безмежною любов’ю, яку запевнив хресною жертвою та славним воскресінням Свого Сина. Господь знає про всі наші потреби, та спішить їх заспокоїти, однак своїм, божественним способом, так, як це є найкраще для нашого спасіння. Він вестиме нас через жертовник хреста, бо прагне навчити свого способу самовідданої любові. Тому приступаймо до Христа так, як Він приходить до нас – як Той, хто дає, а не як той, хто отримує. Та передовсім завжди і за все дякуймо Небесному Отцю, як це робив Ісус, і тоді в силі Його благодаті щасливо перейдемо хресними шляхами нашого життя до небесної слави.

Сьогодні тут, у Патріаршому соборі Воскресіння Христового, ми, об’єднані вірою та молитвою у велику Божу родину, зібралися на Божественну Літургію щоб в імені усієї Української греко-католицької Церкви подякувати нашому доброму Богові за все: що було, що є, та за те, що Він нам приготував у майбутньому. Однак одна причина для нашої вдячності є особливою.

15 років тому був скликаний Виборчий Синод УГКЦ щоб вирішити нагальну потребу нашої Церкви – обрати її нового Главу. Як це буває, коли всі процеси чітко визначені а норми дотримувані, усі владики розуміли яким важливим та відповідальним є завдання Синоду. Та ніхто не знав, коли та кому буде виявлена така довіра Церкви… Це знав лише головний Виборець – Святий Дух. І всі мабуть були б дуже здивовані, якби Він не дав собі з цим ради.

На щастя якраз цього не сталось. Коли дійшло до голосування то виявилося, що свій вирішальний аргумент Божа Премудрість приберегла у далекій Аргентині. Єпископ, який прийняв вибір Синоду, виявився якраз тією особою, і це вже доконаний факт, котра перейнявшись духом та любов’ю Христа, серед бурхливих пертурбацій історії вже 15 років впевнено очолює нашу Церкву в її подорожі у майбутнє, визначене Божим Провидінням.

Ваше Блаженство Святославе. Цими днями святкуємо сімнадцятиліття Вашої Архиєрейської хіротонії та п’ятнадцятирічний ювілей від дня, коли «сподобалось Святому Духові» та Отцям Синоду покликати Вас до Патріаршого служіння в Українській греко-католицькій Церкві. Від Володимирового хрещення через віки її провадили Ваші великі попередники, і сьогодні вона тішиться славною історією та великим досвідом проголошення Євангелія всюди, де волею долі опинилися її сини та дочки. Впродовж різних епохальних змін саме Греко-католицька Церква залишалася матір’ю, а нераз єдиним захистом прав та гідності Українського люду як на рідних землях, так і на поселеннях. Її світлі періоди помережені добами тяжких випробувань, скріплених печаттю крові мучеників та тихим геройським свідченням вірності Христу і Петровому апостольському престолу.

На Божий поклик Ви прийняли вибір Синоду, а разом з ним відповідальність за весь скарб нашої Української греко-католицької Церкви, структури якої знаходяться та розвиваються майже на усіх континентах. Відтоді впродовж п’ятнадцяти літ Ви безстрашно ведете повірений Вам церковний ковчег крізь шторми та потрясіння національних та світових подій. Слідуючи за Христом Ви вірно і пильно дбаєте про збереження у церковних спільнотах духа євангельського благочестя та власної богословсько-літургійної традиції, примножуючи її багатство свідченням непорушного ісповідання віри, солідарності та братської єдності.

Сьогодні Ваш голос лунає по цілому світі та несе в усі його закутки правду про Україну, яку Московська недоімперія, від 2014 року частковою окупацією та вже п’ятий рік повномасштабною війною, розпинає на шибениці перверсної ідеології «русского міра». Приклад Вашої особистої мудрості та стійкості став викликом для сумління не лише простих людей, але і для національних суспільно-політичних лідерів та багатьох очільників світової дипломатії.

Очолювана Вами Церква стала живим хабом милосердя, прихистком для беззахисних і заблуканих, вогнищем правди та джерелом віри і надії, черпаючи з якого відновлюється та скріплюється міць нашого народу у боротьбі з агресором за справедливий мир та Богом дане право вільно жити на своїй землі. Господь особливим способом обійняв Вас своєю любов’ю, і цю благодать Ви щедро та без остатку засіваєте в людських душах, бо любити по взору Христа – це і є мистецтво жити для інших.

За це все, що я спробував тут згадати, та за все, що Господь як пам’ять зберігає у своєму серці, від себе, від імені всіх присутніх, від імені нашої Церкви та Українського люду в усьому світі сущого, котрий непохитно стоїть, геройськи бореться та щиро молиться, дозвольте з нагоди ювілею Вашої інтронізації, скласти Вам, Блаженніший Патріарше Святославе, нашу найглибшу пошану, визнання та безмежну вдячність. Нехай благословення Триєдиного Бога перебуває з Вами та дарує мудрість і мужність у Вашому Архипастирському служінні. А материнська опіка Пресвятої Богородиці нехай огортає та береже Вас на всіх дорогах Вашого життя. Многих і благих літ Вам, Блаженніший Патріарше! Дякую.

Джерело: Департамент інформації УГКЦ