Стрийська Єпархія УГКЦ

Офіційний медіаресурс

«Єдиним багатством у вічності є любов», – владика Тарас

Проповідь Преосвященного владики Тараса, єпарха Стрийського, у 26-ту Неділю по Зісланні Святого Духа.

Маємо признати, що радість багача з сьогоднішньої притчі, нам цілком зрозуміла, бо його успіх є мрією сьогоднішньої людини: всім себе, свою родину, забезпечити та безтурботно насолоджуватися життям. Однак коли людина усвідомлює, що час її життя є обмежений та швидко минає, сумління спонукує її зробити з нього поважний іспит. З одного боку, її здобутки та достатки є наслідком власної діяльності, але з іншого боку, вона відчуває, що починає втрачати: свіжість, здоров’я, красу, пам’ять, фізичну та душевну силу. Кожен сприймає це по своєму. Та найкраще, коли усвідомлення втрат трансформується у буттєве навернення: «Господи, я повертаю тобі те, що ти дав мені і що служило мені так довго. І за все це я тебе прославляю і дякую». Людина таким чином долає печаль з втрат, звільняється від залежності на дочасному, і раптом об´являє, що у звільнене в душі місце все більше вступає Бог, Любов, той, хто любить все, що він створив, і відкриває людині де є її справжнє і вічне багатство. З такого досвіду формується справжня мудрість людини.

Ісус у притчі «про багача» назвав його нерозумним не за майно, яким він володів, але за надію, яку той поклав на нього. Притча застерігає перед жадібністю, прагненням самодостатності, яка межує з безбожністю та стає ідолослужінням. Бо жадібність це мов «чорна діра», яка ніколи не насититься. Її девіз «що раз більше» та нездатна сказати «досить». Скоріше як боятися злодіїв зі зовні, потрібно пам’ятати про злодія в нас, про те ненаситне прагнення, яке називається жадібність. Її мета безглуздо накопичувати, забуваючи що ми тут на землі перебуваємо тимчасово, лише як паломники

Жадібність це залежність, яка туманить розум. І чим більше жадібна людина отримує, тим більше вона хоче мати. Вона настільки є залежною від свого багатства, що стає його рабом. Багатство як вогонь: він добрий слуга, але злий пан. Хто ставить його як ціль свого життя, втрачає не лише свободу але й здоровий глузд. Тому жадібність «перебирає ініціативу», коли в житті людини панує хаос. Вона є ознакою внутрішньої дисгармонії. Більше того, вона буде облудно переконувати, що «хотіти» це природно, – хоч своєю суттю є неприродньою.

Жадібність є індикатором «вакууму» в нутрі людини, «безводної пустелі» її душі, яка не перетвориться на квітучий сад, поки її не напоїть роса Святого Духа. Тому за тиранією жадібності чути благання змордованого сумління: «Боже, тільки тебе потребую, лише ти наповнюєш змістом людське життя». Людина ніколи не буде самодостатньою і жодне створіння цієї дійсності не виправить. Тому нерозумним є той, хто не розпізнає цього «закодованого» благання та кидається «безголово» на шлях споживання. Хіба не божевіллям є будувати своє життя на піску проминаючого?

Багач собі думав: «душе моя, маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай, їж, пий і веселися!» Він був впевнений, що проживе безтурботне життя, яке забезпечить його багатством. Є це можливо? Матеріальний достаток не є запевненням безтурботного життя, бо майно, навіть якщо воно найбільше, не може гарантувати здоров’я та довголіття. Крім того існує дуже багато шансів втратити все, та передовсім один є незаперечним: «сказав до нього Бог: безумний, цієї ж ночі душу візьмуть у тебе, і те, що ти зібрав, кому воно буде? Отак воно з тим, хто збирає для себе, замість багатіти у Бога». Ці словами є нагадуванням, що коли вже людина будує на матеріальних речах, то щоб також планувала, на чому поставить та як облаштує свій дім на вічності?

Єдиним багатством у вічності є любов, єдина цінність, яка має незмінну вартість як в цьому, так і в майбутньому віці. На кінець людина не матиме нічого, крім того, що вона, як вираз своєї діяльної любові, розділить з ближнім: матиме це як скарб на небі.