Стрийська Єпархія УГКЦ

Офіційний медіаресурс

Слово владики Тараса у Томину неділю

26 квітня 2020 року, в Томину неділю, Преосвященний владика Тарас, єпарх Стрийський, очолив Архиєрейську Божественну Літургію в катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в місті Стрию. В часі богослужіння єпископ звернувся до вірних, які єдналися у молитві за допомогою онлайн трансляції.

Слово владики Тараса у Томину неділю

Гріховність і невіра є двома джерелами тривоги, страждань та лиха людини. У другу неділю після Великодня, яку називають неділею Божого Милосердя, Христос Господь хоче «висушити» ці нечисті джерела людського болю своєю любов’ю і милосердям. Він дає нам свій пасхальний дар – Таїнство Покаяння, та долає невірство, зміцнюючи віру учнів і особливо Томи.

Воскреслий Ісус приходить до апостолів які перебувають у домі за закритими дверима. Причиною був їх страх перед євреями. Ці десять апостолів вже повірили у воскресіння Ісуса, але їх віра була недосконалою, початковою та нестабільною. 11-м апостолом був Тома, якому традиція надає прикметник “невіруючий”. Тож тут є разом віра і невірство, обоє за закритими дверима.

Віра за зачиненими дверима. Такий вислів спонукує до роздумів. Марія Магдалина побачила воскреслого Господа і пішла сповістити апостолів. Апостоли хваляться перед Томою, що вони бачили Воскреслого, але при тому більше нікому про це не сповіщають. Вони бояться євреїв, бояться злоби світу, його жорстокості, яку бачили підчас катування та страти Ісуса.

Ісус приходить до апостолів через зачинені двері, та вітає: «Мир вам». Так вітаються лише сердечні друзі та дуже близькі люди. Тому Ісус вже вітанням показує, що не буде дорікати апостолам за їхню малодушність. Він терпеливо вибудовує в них віру, яка після Зіслання Святого Духа стане так сильною, що вони зможуть відважно свідчити про неї ціною життя.

Чи наша віра не схожа на віру апостолів до Зіслання Духа Святого? Хіба ми не боїмося йти зі своєю вірою та свідчити про Бога, Ісуса, Церкву та Євангеліє у світі, тому що вже маємо досвід його сліпоти, гніву та насмішок? Можемо разом зі св. Павлом сказав: “Я не соромлюсь Євангелія? Чи соромимося його, бо не віримо у силу, яку воно має у собі?

Віра за зачиненими дверима. Можливо, нам подобається замикатися у просторі власної віри, нам комфортної, але обмеженої у змісті та силі. З нею ми сподіваємося якось вижити у світі зла, але без жодного бажання його змінити. За закритими дверима ми можемо вважати себе мудрішими за всіх вчителів та суспільних очільників, але лише за зачиненими дверима. Коли вийдемо у зовнішній світ, то наша віра є скована страхом і ми радше приєднуємось до заклопотаної власним благополуччям людської маси, яка не хоче нічого змінити.

І тому ми часто залишаємося за закритими дверима. Нам не вистачає «євангельської агресії», і тому нас обганяють сектанти та інші небезпечні групи, яким не бракує агресії. В анонімності ми не здатні ні говорити, ні свідчити про Ісуса перед світом, ні захищати нашу Церкву, хоч вороги часто її зневажають.

За закритими дверима була і невіра. Тома, який не хоче вірити у воскресіння, висуває вимоги: хочу бачити Ісуса та торкнутися його ран. Він є той, хто вірить лише в те, що бачить. Тома закритий подвійно. Не тільки дверима, але і закритий у своєму нутрі. Горизонт його мислення, його духовне бачення, нездатне поглянути вище і глибше. Він бачать лише поверхневу реальність стереотипного повсякденного життя. Він боїться чогось нового, що змінило б його мислення і все життя. Ми не знаємо, чи дійсно Тома торкнувся ран Ісуса. Своєю появою Ісус хоче змінити його погляд на речі і створити в ньому нове мислення. Тому що Тома вигукнув: “Господи мій і Бог мій”, виглядає що Ісусові це вдалося.

Щось з поведінки Томи є у кожного з нас. Навіть для прикметник «невіруючий» не є нам чужим. І наш духовний горизонт часто є вузький, і ми не здатні споглядати вище і глибше. Чи то через лінивство, чи фальшиві життєві критерії і цінності, ми часто думаємо, що нам вистарчить для життя віра з дитинства. Та рано чи пізніше обов’язково виявимо, що ми смішні зі своєю вірою. Не можемо її ані захистити, ані розумно аргументувати, а тим більше не можемо віру збудити та передати іншим. Тому не дивуймося, що сучасна молодь не знає у що вірити – їй бракувало і бракує вірогідних батьків віри – свідків.

Не дивно теж, що нас часто оточують сумніви у вірі. Ці сумніви можуть виникати з різних причин. Одна з них – страх. Ми боїмось відкрити очі на щось абсолютно нове. Ми не хочемо увійти в новий світ, простір, який нам відкриває віра. Ми лише на порозі світу, відкритого Воскреслим, і нам не вистачає енергійного кроку, щоб увійти в нього. Ми боїмося покинути наш комфортний, чи принаймні звичний людський світ. Чи це не є натяком на присутність Томиної невіри у нас? Тому наша молитва про Боже Милосердя мала б звучати напевно так: Воскреслий Ісусе, не залишай нас за зачиненими дверима нашої віри. Прийди до нас через усі двері нашого страху перед світом. Будь милосердним до нас. Переміни нашу боязку віру у сильну та мужню. Дай нам, як і Томі, пізнати вже тут на землі знаки того, що ти живеш. Даруй нашому людському досвіду такі переживання, які переконають нас у твоїй правді. Допоможи нам увійти у світло віри, в якому ти хочеш, щоб ми жили і свідчили. Амінь.